Доба реакції та український культурний рух
Це виявилося у самому титулі царя, в якому залишили слово "самодержавний". Уряд підтримували "чорносотенні" партії та окремі особи, переважно з заможних селян та дрібних міщан. Об'єктами переслідування знову стали євреї, а до них долучено українців та білорусів.

Російський уряд вважав культурно-український рух за переходовий ступінь до державного сепаратизму України, чого в дійсності ще не було. Носії російської влади твердили, що українці "хочуть відділити Україну від Російської держави в окрему самостійну державу зі своїм гетьманом, своїми послами й консулами у чужих державах, своєю монетною системою й своїм власним військом". Отже, у своїх побоюваннях вони випереджали політичні прагнення українських діячів, що не йшли далі автономії.

Обіжник П. Столипіна 1910 року зараховував український народ до "чужородньіх" і забороняв будь-які українські організації, бо "об'єднання на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення". Року 1911 Столипін пояснив докладніше, що "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України й устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних основах".

Маючи такі директиви, місцева влада почала похід проти українських установ: "Просвіти", українські клуби, бібліотеки закрито; заборонено продавати українські книжки, навіть Євангелію українською мовою, що її видав Синод, та граматики: заборонено українські концерти, афіші, вивіски і т. п. У Києві закрито "Товариство Грамотності", що існувало коло 40 років. Але всі ці переслідування та репресії викликали зворотну реакцію: вони примушували людей, що стояли раніш осторонь українського питання, ставитися до нього уважно, бо безглуздя репресій було наявне.

У 1914 році уряд заборонив святкувати день народження Тараса Шевченка, заборонено не тільки збори, маніфестації, а навіть звичайні у цей день панахиди. Зрозуміло, що все це викликало протести по всій Україні, заворушення, арешти, виключення студентів із шкіл. Навіть у Державній Думі. посли виступили з протестом. Треба сказати, що після короткого заспокоєння, в університетах знову почалися "сходки" і страйки. Студентів наче навмисне дратували реакційні міністри народної освіти - Шварц, а ще більше Кассо. Своїми незаконними вчинками вони викликали обурення не тільки студентів, але й професорів: року 1911 коло сотні професорів та доцентів вийшли з Московського університету на знак протесту проти діяльності Кассо. За ними пішла група професора Київського Політехнічного Інституту.

Репресії викликали нові заворушення на фабриках, заводах. У 1912 році загальний страйк викликав розстріл 200 та поранення ще більшого числа робітників на "Ленских приисках". На знак співчуття селяни та робітники влаштовували демонстрації. Студенти університетів також оголосили страйк.

Репресії уряду, які мали хаотичний характер, викликали у різних партій прагнення об'єднатись. Року 1908 усі українські політичні діячі об'єдналися на загальних засадах конституціоналізму й парламентаризму, незалежно від програми даної партії. Так постала нова організація - Товариство Українських Поступовців (ТУП), яке стало єдиною українською партією. Воно мало керівний орган - Раду, яка скликала періодичні з'їзди.

Поволі налагоджувався контакт з російськими прогресивними партіями та окремими діячами. У 1913 році постав союз автономістів-федералістів з представниками недержавних народів Росії, що стояли на ґрунті національно-територіальної автономії; у цьому союзі брали участь федералісти - росіяни та українські представники.

Утворено порозуміння між ТУП, думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які зобов'язались ставити й підтримувати українські домагання у сфері культурно-національного самовизначення.

Уперше виступили провідники ТУП у Думі з приводу заборони у Києві святкувати століття з дні народження Т. Шевченка. У Думі вперше розгорнулася поважна дискусія в українській справі, і це справило велике враження.

Року 1914. з приводу урядової заборони святкувати сторіччя з дня народження Шевченка, зав'язалася палка дискусія, в якій навіть дехто з правих послів обурювався тією забороною. Високий достойник, нащадок В. Капніста, граф Капніст, казав, що заборона святкувати сторіччя з дня народження Шевченка є образою для цілої України.
Случайные рефераты:
Реферати - Аналіз роману "Тигролови" Івана Багряного
Реферати - Значення творчості Т. Г. Шевченка
Реферати - Новаторство драматургії Чехова
Реферати - Життя та творчість Євгена Маланюка
Реферати - Життя і творчість Романа Андріяшика
Реферати - Іван Багряний
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта