Директорія у Києві у 1918 році
Становище нової влади було дуже тяжке. Та велика армія повстанців, що забезпечила тріумфальний рух на Київ. розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які, поваливши гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити панську землю (Центральна Рада рішенням від 26 грудня 1918 року ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу).

Україна була оточена ворогами з усіх боків. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно, після повалення гетьманату, посилився рух советських військ на Україну, На південно-східному кордоні зростали російські антибільшовицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга, з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами.

Український уряд не мав спільників, не мав підтримки. Німецька та австро-угорська армії, які, згідно з мировим договором з Антантою, мали охороняти Україну від більшовиків, поки Антанта не перебере на себе окупацію, нездатні були до боротьби. Вони теж розклалися і раптом обернулися на збіговисько озброєних людей. По всій Україні німецьке військо тримало "нейтралітет", солдати здавали зброю, амуніцію й шукали нагоди до виїзду.

Становище уряду було тяжке й тому, що всередині його не було єдності, не було спільної лінії в політиці. Єдине, що на перших кроках об'єднувало уряд, була боротьба проти Гетьмана та його уряду. Директорія, як згадано вище, оголосила Гетьмана поза законом, і кожний громадянин, що зустрів би його, повинен був арештувати його і передати в руки республіканських властей. Частина гетьманських міністрів була заарештована, інші виїхали або перейшли в підпілля. Арештовано й вивезено до монастирів - митрополита Антонія (Храповицького), єпископа Євлогія та кількох православних священиків. Тоді в Україні не було ще окремої Української Церкви, і ці арешти справили дуже негативне враження. Значну частину службовців звільнено. Був проект зліквідувати Українську Академію Наук, "як витвір гетьманату". Декрети гетьманського уряду анульовано.

Заборонено вживати російської мови. Наказано замінити: російські вивіски на крамницях та картки на дверях - українськими і т. п. Захисників гетьманату, яких взято в полон, ув'язнили - частину в Дарниці (останнє місце боїв за Київ), а більшу частину в Києві, в будинку Центральної Ради.

Політична структура України була така: представники політичних (соціалістичних) партій, на початку грудня 1918 року, ухвалили, що найвища влада належить Директорії з п'ятьох осіб (В. Винниченко голова, С. Петлюра, О. Андрієвський, Ф. Швець та А. Макаренко), а законодавча влада належить Трудовому Конгресові, "обраному трудовим населенням, без участі поміщиків та капіталістів". Така структура, природно, давала привід ворогам України обвинувачувати Директорію в "більшовизмі.

В уряді викликало дискусії поняття "народ". Прем'єр В. Чехівський настоював, що право на участь в Конгресі мають тільки представники "трудящих мас". Але кого визнавати за "трудящих"? Позбавлено ж прав не тільки "капіталістів" та "поміщиків", але й всю інтелігенцію: професорів, адвокатів, лікарів, педагогів середніх шкіл і т. д. Дістали виборче право представники інтелігенції, які мали "безпосередні" стосунки з народом (лікарські помічники фельдшери, вчителі народних шкіл, службовці канцелярій і т. п.). Так розуміли автори інструкції "трудовий принцип". Виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а влада на місцях Трудовим радам селян, робітників та "трудової інтелігенції".

У проводі не було певної думки - ні політичної, ні соціальної. Провід хотів задовольнити всі вимоги "трудящих мас". Більшість його стояла за радянську платформу, за союз з більшовиками проти Антанти. Це були: В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал, разом з колишнім президентом М. Грушевським. Друга частина, яку підтримував С. Петлюра, була за спільну дію уряду з Антантою проти більшовиків.

Боротьба з більшовицькими військами була дуже тяжка; вони використовували китайців, які з фанатичною твердістю йшли в бій. У Києві запанувала безнадійність. Почалася масова втеча інтелігенції за кордон. Уряд ішов назустріч їй й формував різні дипломатичні місії для виїзду на захід. Десятки людей їхали до Швейцарії, Риму, Відня, Парижу з великими державними коштами, щоб "підтримати престиж УНР".

На нараді уряду 16 січня 1919 року виявились настрої: представники Січових Стрільців, О. Назарук та Ю. Чайківський, запропонували замість Директорії військову диктатуру - С. Петлюру, Є. Коновальця та А. Мельника. Інші - О. Янко та М. Шаповал - настоювали на встановленні советської влади. Тільки Петлюра говорив проти більшовизму. Безпорадність проводу впливала на загальний настрій. ^ Україна, затиснута між двома потужними силами - Антантою з півдня й більшовизмом з півночі - не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, поширилося безладдя.

В таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України, 22-го січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР з ЗУНР. Представниками від ЗУНР були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та С. Витвицький. Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо.

23-го січня 1919 р. почалася сесія Трудового Конгресу. З 528-ох делегатів прибуло 400 та 65 делегатів з Західної України: Л. Бачинський, Л. Цегельський, Д. Вітовський, С. Вітик, Т. Старух та інші. Партія есерів, що дала найбільше делегатів, поділилася на три течії: ліву - "боротьбисти", які стояли за советську владу; праву, яка стояла за демократичний соціалізм; і центр (під проводом М. Грушевського, М. Любинського та М. Шаповала), що зайняв середню позицію між правою та лівою і настоював на передачі влади "трудовим радам селянських і робітничих депутатів". Ця група мала тільки ІЗ депутатів, не зважаючи на присутність М. Грушевського. Популярність його занепадала, і на голову Конгресу обрали не його, а С. Вітика.

Ситуація, в якій опинився Трудовий Конгрес, була тяжка. Більшовики підходили до Києва. Єдине питання, якому Конгрес присвятив увагу, був вибір орієнтації: чи на більшовиків, чи на Антанту. Після промов представників уряду, ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, а тимчасово, до скликання парламенту, законодавчу владу та оборону України доручити Директорії УНР, до якої вступав представник ЗУНР-Є. Петрушевич. 29-го січня 1919 р. Конгрес розійшовся.

Боротьбу проти більшовицьких військ ускладнювало те, що основу їх становили українські частини, сформовані за Гетьмана для оборони Чернігівщини від більшовиків - Богунська й Таращанська дивізії. Советські війська йшли: на Україну без проголошення війни.

Наприкінці листопада 1918 року в Москві утворено –"советський уряд України" і советські війська йшли на "допомогу" цьому урядові. Участь українців в тих військах полегшувала советську пропаганду іі ускладнювала становище УНР. 1-го січня 1919 року більшовики без бою зайняли Харків. Запорізький корпус з отаманом П. Болбочаном подався до Полтави, яку довгий час обороняв від більшовиків.

Політика Директорії не була спроможна об'єднати українські сили: двох опозицій і з правого боку, і з лівого. Почалося "більшовичення" окремих груп. Перейшла на бік більшовиків одна з найбільших повстанських груп, під командою отамана М. Григорієва, яка перед тим довгий час боролася з юши на Південній Україні. У ній було людей не менше, ніж у Директорії. Перейшов на бік більшовиків анархіст Н, Махно зі своїм великим загоном, з гарматами. Він діяв в районі від Гуляй-Поля, Кременчука до Катеринослава. Ще більше значення мав перехід на бік більшовиків Дніпровської дивізії, що стояла біля Києва, під командою отамана Д. Терпила (Зеленого). Вона прийняла більшовицьку програму й розташувалася на південь від Києва, в районі Трипілля. Україна вкрилася повстанськими загонами під командою отаманів, яка не визнавали влади Директорії. Засяг їхніх дій, звичайно, не був широкий: кожний діяв у своєму районі На Чернігівщині діяв Ангел, на Літинщині (Поділлі) - Я. Шепель і т. д. Вони міняли орієнтацію: то ставали на бік Директорії, то переходили до більшовиків і вносили анархію.

Директорія була безсила боротися з советськими військами, із плинними настроями повстанських отаманів, з антиукраїнською агітацією. Вона мала мізерну регулярну армію, меншу, ніж мав гетьманський уряд. Головними частинами її були: Запорізька дивізія з отаманом Болбочаном на чолі (якому не довіряв Петлюра) і Стрілецька дивізія а згодом корпус Січових Стрільців, на чолі з полковником Є. Коновальцем. Це військове з'єднання було найбільш дисципліноване й національне свідоме. Крім того було кілька полків, які залишилися від попередньої доби.

Загальною вадою всіх військ УНР був брак кваліфікованих, досвідчених старшин. Це були або колишні старшини російської чи австрійської армій, мало свідомі з національного погляду, або національне свідомі підстаршини, фельдфебелі, а іноді просто "добровольці", піднесені до старшинської ранги. Вони часто не мали ні спеціальної, ні навіть загальної середньої освіти. Багато закидів висловлювали проти того, що пост Головного Отамана займав Симон Петлюра, цивільна людина.

Усі ці обставини давали підстави для бажання багатьох членів уряду встановити контакт з командуванням військ Антанти, переважно французьким. Війська Антанти окупували Південну Україну і з їх командуванням вели переговори міністр закордонних справ К. Мацієвич та генерал О. Греков, які постійно перебували в Одесі. Але договоритися було тяжко: основною вимогою Антанти залишалося відновлення єдиної Росії, і для України не було місця в тому плані.

Відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовизмом, Антанта щедро підтримувала російську "Добровольчу армію", на чолі якої стояв генерал А. Денікін: від Антанти діставала вона озброєння, одяг, утримання.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Франко
Реферати - Голодомор в українській поезій і прозі
Реферати - Іван Багряний
Реферати - Павло Тичина. Біографічні відомості
Реферати - І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга)
Реферати - Життя і творчість Івана Сенченко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 18
    Гостей: 17
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта