Давні слов'яни та території України
Вони давали накази, хто і що мав робити, а за непослух карали різками. Найближчі роди об'єднувалася в племена. Їх очолювали старійшини, які скликали військо у похід, влаштовували суд над членами племінної общини, а як треба було порадитись, то збирали людей на віче.

Кожне плем'я мало, свої уявлення про Бога. Нашим предкам здавалося, що цілим світом правило багато богів. Найбільшою пошаною серед них користувалися: Перун - Бог грому і блискавок, Велес - Бог худоби і достатку, Дажбог - Бог сонця і багатства, Стрибог - Бог вітрів і бурі. Давні слов'яни вірили, що ліс населяють лісовики, озера, болота і річки - русалки і водяники, а на горищах хат Знайшли собі притулок домовики. В їх уяві ці дрібні божки-духи допомагали або шкодили людям.

З плином часу вздовж великих рік, зокрема. славного Дніпра-Славутича, виникають укріплені городища. їх заселяють племена давніх слов'ян, з яких й утворився великий і славний Український Народ. На широких полях середнього Подніпров'я розселилися поляни, на північ від них, в лісосмузі над Припяттю, - деревляни, над Бугом - дуліби, або волиняни, а ще вище по Дніпру, на його лівому березі, а точніше над Десною, жили сіверяни, на південь від полян, над Дністром, осіли тйверці, між Дніпром і Дністром - уличі, а на заході, під Карпатами і за ними, - білі хорвати.

Плем'я складалося з людей, які жили в одній певній місцевості, були тісно переплетені родинними узами, а також сповідували однакову віру, звичаї і традиції, мали єдиний спосіб життя.

Серед усіх племен найбільш виділялися поляни, які заснували величне і напрочуд гарне місто Київ. Йому судилося стати "матір'ю городів руських" - столицею майбутньої держави України-Русі. Відомий український історик Іван Крип'якевич (1886-1967) подає такий опис витоків Української Держави під назвою Київська Русь:

"...Поляни, що жили над Дніпром, були народ мирний і лагідний. Але, як нападав на них якийсь ророг, вони хоробро оборонялися. Мали добру зброю. Вони стріляли стрілами з луків. Стріли носили в шкіряних сагайдаках. На ворога кидали Ррй списом. Мечі в них були довгі й загострені з обох боків. Щоб захиститися від ворожих стріл під час бою, вони тримали в руці щит - дерев'яну дошку, оббиту шкірою. На голову надівали залізний шолом, на тіло вдягали залізну сорочку (кольчугу).

Щоб краще боронитися від ворогів, поляни ставили укріплені міста. Для цього вибирали недоступне місце, здебільшого високу гору. На такій горі вирубували дерева, рівняли землю і навколо гори викопували глибокий рів. З накопаної землі насипали високий вал. А в той вал забивали гострі коли - це був так званий частокіл. В одному місці валу ставили міцні дерев'яні ворота. Між валами будували великий будинок, щоб там мешкати й ховати всяке добро. Це був замок. Коли вороги нападали, жінки й діти ховалися в тому замку, а чоловіки стріляли з валів на ворога.

Найбільшим замком полян був Київ. Він стояв на високому горбі над Дніпром. Під час нападу ворогів люди ховалися в Києві, а в звичайний час кияни мешкали поза містом, на сусідніх горбах або коло річки.

Кияни здавна вели торгівлю. З різних околиць привозили до Києва всякий крам: хутра диких звірів, збіжжя, рибу, мед, віск. Із далеких і чужих країв привозили полотно, убрання, посуд, зброю тощо. Вся торгівля йшла рікою Дніпром. Хто хотів кудись поїхати, мусів мати човен. Кожен господар мав кілька власних човнів і ними перевозив свій крам.

Купці з Києва часто їздили Дніпром на Чорне море. Це була небезпечна подорож, бо в степах кочували тоді дикі народи. Тому купці збиралися в подорож завжди великим товариством: по 100 човнів і більше. Для оборони брали з собою вояків і зброю. Найнебезпечнішим місцем були тоді Дніпрові пороги, тобто підводні скелі, через які протікала ріка. Одні з них були високі й виглядали з води, інші ховалися під водою і були теж небезпечні. На порогах можна було легко загинути. Доводилося витягати човни з води на берег і тягти їх, по землі вздовж порогів, а тоді знову спускати на воду.

На Чорному морі тоді плавали різні чужі народи, здебільшого греки й араби. Іноді вони не хотіли пропускати українців до Греції, куди наші люди везли свій крам. Часом доводилося з ними битися. Пізніше українці прогнали цих чужих людей з моря, і з того часу Чорне море звалося Українське море.

Ніхто не пам'ятає, хто збудував Київ. До наших днів дійшли лише перекази про те, як постав град Кия - найстаріше місто полянської землі. Один із них стверджує, що ця горбиста місцевість над повноводним, широким і могучим Дніпром справила гарне враження на трьох братів-мандрівників, які звалися Кий, Щек і Хорив. Разом з ними була їх улюблена сестра Либедь, якій також сподобався цей мальовничий куточок природи. Довго не роздумуючи, вони взялися за роботу: розчистили ділянку від лісу і спорудили собі житло. Так виникла, за переказом, перша оселя Києва, навколо якої виростали нові хати, ніби гриби після теплого літнього дощу. Від найстаршого брата Кия пішла назва городища Києва, а від імені його братів і сестри постали назви: гори Щекавиці, горба Хорив та річки Либеді.

Інша легенда оповідає, що назва міста бере початок від перевізника Кия, котрий переправляв своїм човном людей з одного берега Дніпра на другий, бо ж мостів тоді ще не було.

Ще одну версію знаходимо у древніх літописах, які розповідають про те, що святий апостол Андрій Первозванний зупинився на Київських горах над Дніпром, зачудований тутешньою расою, встромив хрест у землю і благословив, кажучи: "На горах цих засяє благодать Божа. ут постане великий город і церков багато в ньому на хвалу Господню".

Завдяки торгівлі розросталось вздовж і вшир місто, яке лежало на перехресті головних доріг, і півночі на південь по Дніпру проходив знаменитий шлях "із варяг у греки", а із сходу а захід везли свій товар азійські купці. Такі великі ріки як Прип'ять і Десна перетворилися у справжнісінькі судноплавні "дороги" деревлян, сіверян, які часто збували свій крам на торжку у Києві.

Оповідають таку історію, що на землю полян прийшли хозари, які мали свою міцну державу над рікою Волгою, поблизу Каспійського моря. Перед тим вони завоювали дикі північні племена і оскільки вели широку й корисну торгівлю, то захотіли опанувати Дніпровими водами. І сказали хозари полянам: "Платіть нам данину, а то рушимо на вас війною". На своєму вічі мешканці краю постановили дати "від диму, тобто від кожної курної хати, по мечу. Цим жестом хлібороби-лицарі хотіли переконати хозар, що вони однаково володіють і ралом, і мечем. Завезли хозари ту дань до свого князя й кажуть: "Знайшли ми над Дніпровою рікою нове плем'я, яке плататиме нам данину". "Мечі?" - хором здивувалися найзнатніше із хозар. А найстарший за віком зітхнув: "Недобра це данина, князю. Ми воюємо зброєю, яка гостра з одного боку, - шаблями, а в них вона гостра з обох боків. Це мечі. Не за горами той час, коли вони з нас братимуть данину". І справді, як тільки зміцніла Київська держава, слова старого оракула-хозара збулися.

Далеко на північний захід від Києва, на кам'янистому і неврожайному півострові Скандинавія, жили вікінги-лицарі, або варяги. Це були чудові мореплавці, які в пошуках здобичі і легкого заробітку, з берегів Балтійського (тоді Варязького) моря пускалися в небезпечну і складну дорогу до Дніпра, а звідти до Чорного (Руського) моря. В багатьох місцях вони перетягали свої човни по землі, подібно до того, як це робили наші купці перед Дніпровими порогами.

Слов'яни були мирні і трудолюбиві люди, а тому погодилися платити варягам данину. Збройні ватаги вихідців із півночі проходили через наші землі, плили вниз по Дніпру аж до берегів Візантії, де або торгували, або наймалися до греків у військо, бо від природи були людьми сильними, войовничими і витривалими.

Література

В. Ю. Крушинський, Ю. А. Левенець. Історія України. Події та факти. Київ – 1992.
О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. І частина -1991.
О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. ІІ частина -1991.
І. Крип´якевич. Огляд історії України. Київ – 1995.
В. Цвєтков. Мала історія України. Львів – 1994.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Т. Г. Шевченко
Реферати - Життя та творчість Михайла Старицького
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
Реферати - Життя та творчість Панаса Мирного
Реферати - Міфологізм у художньому світі Л. Петрушевської ("Пісні східних слов’ян")
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 12
    Гостей: 12
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта