Банківські ресурси на позичковій основі: перспективи розвитку формування
Конкуренція між банками та небанківськими фінансовими установами, всередині самої банківської системи, а також законодавча неврегульованість і/або заборона чи обмеження на окремі фінансові інструменти сприяють удосконаленню існуючих і розробленню нових фінансових інструментів, що використовуються банками за здійснення ними своїх операцій і надання послуг. При цьому банки все частіше звертаються до фінансового інжинірингу.

В економічній літературі наводяться різні визначення поняття "фінансовий інжиніринг". Так, Ю. С. Масленченков під фінансовим інжинірингом розуміє "фінансове забезпечення клієнта з використанням різних банківських продуктів, у тому числі власних банківських фінансових технологій і фінансових інструментів ринку, яке відповідає потребам як клієнта, так і інтересам банку" [155, с. 214].

У книзі "Мировые финансы" фінансовий інжиніринг визначається як розвиток і творче застосування фінансових технологій для вирішення фінансових проблем і використання фінансових можливостей [150, с. 13]. Окремі економісти під фінансовим інжинірингом розуміють процес цілеспрямованого розроблення нових фінансових інструментів або нових схем здійснення фінансових операцій [77, с. 359]. Іноді під поняттям "фінансовий інжиніринг" розуміється розроблення спеціальних рішень комплексних проблем управління ризиком [134, с. 20].

Не аналізуючи наведені та інші погляди щодо змісту поняття "фінансовий інжиніринг", дамо таке визначення, котре, на наш погляд, найкраще відбиває його основні риси: "фінансовий інжиніринг — це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансових інструментів і/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою вже відомих фінансових інструментів і технологій".

Можна сказати, що фінансовий інжиніринг допомагає банкам та іншим фінансовим посередникам оперативніше та ефективніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, законодавстві та в економіці конкретної країни, всередині конкретного суб’єкта господарювання. Зауважимо, що фінансовий інжиніринг не слід ототожнювати з фінансовим аналізом, котрий є лише його першим суттєвим етапом.

Фінансовий аналіз слугує розчленуванню чи розкладу цілого на складові з метою їх вивчення, з’ясування зв’язків між ними, виявлення наявності проблеми та її першопричин. Фінансовий інжиніринг, використовуючи результати фінансового аналізу, відповідний власний інструментарій та операційні схеми, а також власне розуміння проблеми, займається розробленням, конструюванням і реалізацією нових фінансових інструментів і/або технологій з метою розв’язання відповідних фінансових проблем.

В окремих випадках шляхи вирішення цих проблем мають одноразовий характер, вони не придатні для повторного використання. Водночас готове рішення фінансової проблеми може мати досить широке застосування, тобто використовуватися значною кількістю суб’єктів господарювання. Отже, кожний фінансовий інструмент чи схема має задовольняти конкретні потреби клієнта; здебільшого схеми фінансового інжинірингу не можуть бути універсальними та уніфікованими.

З погляду практики фінансовий інжиніринг охоплює різні сфери економіки та напрями діяльності. Зокрема, відчутну роль відіграє фінансовий інжиніринг у торгівлі цінними паперами та похідними цінними паперами, особливо за здійснення арбітражу у часі. Як правило, основою для існування похідних цінних паперів є невизначеність у майбутньому. Тому механізм випуску та обігу похідних цінних паперів пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових і/або товарних ресурсів.

У галузі корпоративних фінансів часто виникає потреба у фінансовому інжинірингу для створення нових інструментів або технологій захисту капіталів за здійснення значних за обсягом комерційних операцій.

Значну роль відіграє фінансовий інжиніринг в управлінні короткостроковими та довгостроковими інвестиціями. Зокрема були розроблені та впроваджені в практику такі інструменти, як взаємні фонди грошового ринку, взаємні фонди та ринок REPO. Взаємні фонди грошового ринку продають свої паї дрібним інвесторам, а потім об’єднують кошти для наступного інвестування — так само, як і традиційні взаємні фонди. Різниця полягає в тому, що взаємні фонди грошового ринку інвестують кошти виключно в низько-ризикові короткострокові інструменти грошового ринку. Дохід від цих інструментів потім розподіляється між пайовиками з відрахуванням невеликих комісійних.

У більшості випадків вартість паю була постійною, дивіденди сплачувалися часто, як правило, щоденно і переглядалися щомісяця. Потім взаємні фонди грошового ринку набули можливість виписувати чеки, що ще більше підвищило їх привабливість.

REPO — це операції з продажу та купівлі цінних паперів з різними датами розрахунку. Зворотне REPO, або угода про купівлю цінних паперів із зворотним продажем, — це дзеркальне відбиття REPO. Тобто REPO та зворотне REPO — це, фактично, короткострокові кредити, забезпечені базисними цінними паперами (наприклад, державними цінними паперами). Вони використовуються для одержання короткострокового фінансування, інвестування короткострокових залишків готівки або одержання цінних паперів для використання у разі "короткого" продажу.

Значною мірою фінансовий інжиніринг пов’язаний з обслуговуванням населення, залученням від нього заощаджень. Тут можна назвати, зокрема, "нау" -рахунки, супер "нау" -рахунки, індивідуальні пенсійні рахунки, депозитні рахунки грошового ринку. Останні приносять вкладникам процент, який не є фіксованим, а регулюється ринковим механізмом. Кошти на таких рахунках не дають права їх власникам користуватися чеками.

Помітну роль відіграє фінансовий інжиніринг у: фінансуванні зовнішньої торгівлі, залученні грошових ресурсів для інвестицій, покритті бюджетного дефіциту, зниженні бази оподаткування у клієнта, включаючи самі банки, сек’юритизації активів, управлінні ризиками, запозиченні банківського капіталу тощо.

До інструментів фінансового інжинірингу можна віднести, зокрема, субординований борг і гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які використовуються у банківській практиці для запозичення грошових коштів з метою формування регулятивного капіталу.

Для запозичення коштів на довгостроковій основі банки вдаються до емісії довгострокових цінних паперів або боргових зобов’язань. Відповідно до Базельської угоди про міжнародні стандарти капіталу випуск таких паперів і зобов’язань банки можуть використовувати для збільшення сукупного капіталу, оскільки зазначені зобов’язання мають характер або субординованих (тобто підпорядкованих), або зобов’язань другої черги. Це означає, що в разі ліквідації банку сукупні зобов’язання мають погашатися після розрахунків із вкладниками та кредиторами, але перед розрахунками з акціонерами.

В контексті фінансового обліку субординовий капітал є зобов’язаннями банку, однак йому притаманні й ознаки власного капіталу. Зокрема, в разі погіршання фінансового стану банку-боржника виплата процентів інвесторам може (якщо це передбачено угодою) призупинятися; у разі ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників і кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; можливе й переведення (конвертування) субординованого капіталу до категорії статутного (в установленому чинним законодавством порядку).

Залучення коштів на умовах субординованого боргу для банків вигідніше (порівняно з іншими методами збільшення капіталу) з кількох причин. Основні з них такі:

Субординовані зобов’язання менш ризиковані, ніж, наприклад, акції банку, оскільки мають нижчий рівень дохідності та є дешевшим (порівняно з емісією акцій) джерелом формування банківського капіталу.
Проценти за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат банку.
Боргові зобов’язання не надають їх власникам права на управління банком, тобто перед акціонерами не виникає загроза втрати контролю над банківською установою.
Механізм залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу простіший, за застосовуваний, наприклад, у разі емісії акцій.
Формування капіталу шляхом емісії субординованих зобов’язань і цінних паперів сприяє підвищенню прибутковості акцій (звісно, якщо дохід від розміщення коштів перевищує витрати, пов’язані з їх запозиченням).
Залучення коштів на умовах субординованого боргу є прийнятнішим для банків також з огляду на складну економічну ситуацію в Україні, за якої банківським установам проблематично розміщувати акції, оскільки їх придбання можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (учасників).
Водночас залучення коштів на умовах субординованого боргу має й певні вади, а саме:

1. Не всі банки можуть сповна користуватися зазначеним джерелом капіталу, адже воно наповнюється лише за наявності довіри інвесторів до країни та до конкретного банку. Міжнародна рейтингова агенція Fitch влітку 2001 р. присвоїла Україні довгостроковий і короткостроковий валютні рейтинги на рівні відповідно "В-" і "В", а також довгостроковий рейтинг зобов’язань у місцевій валюті на рівні "В-". Експерти агенції пов’язували порівняно низькі рейтинги України з її економічним станом, макроекономічною і політичною нестабільністю, реструктуризацією боргу, а також із млявістю структурних реформ.

Не дуже високий рейтинг присвоїли Україні й інші агентства. Так, міжнародне рейтингове агентство Moody’s Investors Service у січні 2002 р. підвищило рейтинг зобов’язань України в іноземній та національній валютах до "В2" і банківських депозитів до "В3". Раніше ці рейтинги перебували на рівні "Саа 1". Згідно з рейтинговою шкалою рейтинг В2 вказує на невисоку платоспроможність емітента. Зміна рейтингу спричинена значним поліпшенням цілої низки макроекономічних показників за останні два роки, включаючи поліпшення експорту, бюджетної політики, скорочення заборгованості і зростання валютних резервів, поліпшення управління зовнішнім боргом.

2. Зазначений вище спосіб формування капіталу впливає на співвідношення власного та залученого й позиченого капіталів. Він може справляти негативний вплив також на фінансову стійкість банку, на курс його акцій. Зауважимо, що Законом України "Про банки і банківську діяльність" спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% від капіталу банку. Оскільки капітал банку, як зазначається в Законі, — це залишкова вартість активів банку після відрахування всіх його зобов’язань, то збільшення останніх (у тому числі й за рахунок субординованого боргу) впливає на співвідношення власних і залучених коштів.

За своєю економічною сутністю субординовані зобов’язання є для банку позичковими грошовими коштами, які, зрештою, потрібно повертати власникам. Та з огляду на достатньо тривалий строк використання зазначених коштів і можливість їх конвертування (зокрема на акції банку) такі позичкові кошти прирівнюються до власних. Банки можуть погашати попередній борг за рахунок нового запозичення, користуючись цим джерелом коштів необмежено довго.

За Базельською угодою капітал банку складається з елементів капіталу першого та другого рівнів, які певною мірою лімітуються та обмежуються. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" до банківського капіталу входять основний та додатковий капітали. У свою чергу, додатковий капітал, який не повинен бути більшим за основний, включає в себе, зокрема, гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти та субординований борг. Максимальна сума субординованого строкового боргу обмежується 50% суми елементів капіталу першого рівня.

Серед гібридних (борг/капітал) капітальних інструментів є такі, яким властиві ознаки й акціонерного капіталу, й боргу. Ці інструменти у різних країнах мають певні відмінності, але спільним для них є таке:

вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
вони не можуть бути погашеними з ініціативи власника (або без попередньої згоди на це наглядового органу);
їх можна вільно використовувати для покриття збитків, не висуваючи перед банком вимог щодо припинення торгових операцій;
капітальний інструмент (на відміну від дивідендів або простого акціонерного капіталу та подібно до кумулятивних привілейованих акцій) передбачає можливість відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати процентів, якщо рівень прибутковості банку не дає змоги зробити такі виплати.
Норми законодавства України не містять чіткого переліку видів гібридних капітальних інструментів (який доцільно було б навести), проте визначають критерії, яким вони мають відповідати. Зауважимо, що ці критерії практично узгоджуються з Базельською угодою про капітал.

Якщо боргові капітальні інструменти не відповідають критеріям, то їх слід відносити до субординованого строкового боргу. До його складу входять звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти з мінімальним первинним фіксованим строком погашення понад п’ять років і привілейовані акції з обмеженим строком, які можуть бути погашені.

Нині в Україні до погашення субординованого боргу застосовується (з метою відображення зменшення вартості зазначених інструментів як постійного джерела фінансової підтримки) кумулятивний дисконтний (або амортизаційний) фактор у розмірі 20% на рік.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що згідно з контрактом звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти не можуть бути забрані з банку раніше як через п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації — повертаються інвестору після погашення претензій решти кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди. Зазначимо, що чинне законодавство України не містить визначення такого виду цінних паперів, як привілейовані акції, які мають обмежений строк і можуть бути погашені.

Отже, з прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність" залучення коштів на умовах субординованого боргу законодавчо врегульовано. До цього воно регулювалося лише відповідними нормативними актами НБУ. Зокрема, врахування запозичених коштів на умовах субординованого боргу в нормативному капіталі банку передбачалося постановою Правління НБУ від 27 липня 1999 р. № 376 "Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків".

Сам же порядок урахування залучених коштів до капіталу банку на умовах субординованого боргу був затверджений постановою Правління НБУ від 25 листопада 1999 р. № 518 "Про затвердження Порядку надання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку і внесення змін до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків".

Розглянемо порівняльну характеристику основних засад включення коштів, залучених на умовах субординованого боргу, до капіталу банку (табл. 1).

Аналіз наведених у таблиці даних показує, що суттєвих змін до основних засад включення коштів, залучених на умовах субординованого боргу, до капіталу банків інструкцією НБУ не внесено. Це пояснюється, зокрема, тим, що Національний банк України раніше також ураховував основні критерії включення субординованого боргу до капіталу банку, визначені положеннями Базельської угоди про капітал.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика основних засад включення коштів, залучених на умовах субординованого боргу, до капіталу банку.

Умови, затверджені постановою
Правління НБУ від 25.10. 1999 № 518
Умови, передбачені новою редакцією Інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні"
1. Визначення терміна "субординований борг"
Борг, який виникає у банку в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку
Звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше як через 5 років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів
2. Рівень капіталу, до якого включаються кошти
Третій рівень (субординований капітал)
Другий рівень (додатковий капітал)
3. Строк діяльності банку та розмір субординованого капіталу
Не менше 1 року. Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу
4. Форма та валюта залучення коштів
Грошова форма. Національна та іноземна валюти
5. Порядок включення субординованого боргу до капіталу банку
Наявність дозволу НБУ
6. Тип інвестора та мінімальна сума субординованого капіталу
Резиденти і нерезиденти:
— фізичні особи — 50 тис. грн.
— юридичні особи — 100 тис. грн.
Резиденти і нерезиденти:
юридичні особи, в тому числі
банки та небанківські установи — 100 тис. грн.
7. Мінімальний строк залучення коштів
Не менше 5 років із первинним строком погашення не раніше як через 5 років
8. Можливість дострокового погашення субординованого боргу
Може передбачатися за умови погодження з НБУ та за умови, що запит на дострокове погашення зроблено за згодою сторін і що це не вплине на платоспроможність банку
9. Процентна ставка та можливість капіталізації процентів
Не повинна перевищувати розміру облікової ставки НБУ, встановленої на дату укладення угоди. Капіталізація процентів не допускається
Не повинна перевищувати розміру облікової ставки НБУ протягом усього періоду дії угоди за умови залучення коштів у національній валюті. Якщо кошти залучені в іноземній валюті, то не більше LIBOR+4% протягом усього періоду дії укладеної угоди. Капіталізація процентів не допускається
10. Можливість призупинення сплати процентів
Можливе:
— у разі погіршення фінансового стану банку-боржника (зниження рівнів платоспроможності, ліквідності, достатності капіталу, дохідності та рентабельності, погіршання структури активів, відсутність позитивного фінансового результату у позичальника за відповідний період);
– у разі прийняття банком програми фінансового оздоровлення;
— з ініціативи банку-боржника
Можливе у разі:
— погіршання фінансового стану банку-боржника (невиконання нормативів капіталу та ліквідності, питома вага негативно класифікованих активів перевищує 60%, відсутність позитивного фінансового результату у позичальника за відповідний звітний період);
— прийняття банком програми фінансового оздоровлення
11. Порядок повернення коштів у випадку банкрутства чи ліквідації
Повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів
12. Переведення субординованого боргу до статутного капіталу
Дозволялося НБУ за умови спільного звернення інвестора та банку-боржника (скасоване постановою Правління НБУ від 5.04. 2001 р. № 151)
Не передбачається


Водночас НБУ продовжує вдосконалення практики запозичення коштів на умовах субординованого боргу. Так, постановою Правління НБУ від 28.01. 2002 р. № 39 мінімальний розмір залучених коштів на умовах субординованого боргу для включення їх у розрахунок регулятивного капіталу було збільшено до 500 тис. грн.

Дострокове погашення субординованого боргу може відбуватися з ініціативи банку та за згодою НБУ лише за умови збільшення основного капіталу банку в розмірі згідно з планом капіталізації, але не меншому за розмір залучених коштів на умовах субординованого боргу, що планується повернути інвестору. Жорсткішим став порядок включення субординованого боргу до регулятивного капіталу в останні п’ять років дії угоди.

Обсяги субординованого капіталу в пасивах і власному капіталі банківської системи України відображено в табл. 2.

Таблиця 2. Субординований капітал банківської системи України.

Показник
1.01. 2000
1.01. 2001
1.04. 2001
млн. грн.
%
млн. грн.
%
млн. грн.
%
Усього пасивів
25 806,2
100
36 979,5
100
39 529,1
100
у тому числі:






балансовий власний капітал
5877,6
22,8
6449,6
17,4
6792,0
17,2
субординований капітал
98,0
0,4
570,1
1,5
604,1
1,5
Регулятивний капітал
4307,5
´
4943,2
´
5294,1
´
Питома вага субординованого капіталу в:



балансовому власному капіталі
1,7
8,8
8,9
регулятивному капіталі
2,3
11,5
11,4


З даних таблиці видно, що питома вага та обсяг субординованого капіталу за аналізований період постійно зростали. Протягом 2000 р. обсяг регулятивного капіталу збільшився на 635,7 млн. грн., або на 14,8%. Водночас обсяг субординованого капіталу зріс на 472,1 млн. грн., або в 5,8 рази. Отже, протягом 2000 р. обсяг регулятивного капіталу збільшувався в основному за рахунок залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Тенденція до зростання обсягу субординованого капіталу простежувалася й у 2001 р. За 2001 р. субординований капітал зріс на 74,9 млн. грн., або на 13,7%, і на 1.01. 2002 р. становив 620,7 млн. грн. Отже, впродовж 2001 р. вітчизняні банки використовували цей інструмент менш інтенсивно, ніж у 2000 р.

Зарубіжний досвід показує, що субординовані цінні папери і зобов’язання з успіхом випускаються лише середніми та великими за розмірами банками (холдинговими компаніями), кредитоспроможності яких довіряють інвестори [197, с. 451]. Менші банки переважно використовують внутрішні джерела (прибуток), не лише через низьку кредитоспроможність, а й внаслідок того, що невеликі обсяги емісії цінних паперів погано реалізуються на відкритому ринку, потребують, зокрема, значних витрат і мають високу ризиковість.

Характеризуючи залучення коштів на умовах субординованого боргу, звернемо увагу на його структуру за групами банків (табл. 3).

Таблиця 3. Субординований капітал у розрізі груп банків України.

Група банків
1.01. 2000
1.01. 2001
1.04. 2001
млн. грн.
%
млн. грн.
%
млн. грн.
%
Найбільші
Великі
Середні
Малі
´
´
´
´





288,3
119,9
161,9

50,6
21,0
28,4

329,8
114,0
160,3

54,6
18,9
26,5
Усього
98,0
100
570,1
100
604,1
100
У тому числі






проблемні банки




22,2
3,7


Із даних таблиці видно, що найбільшою в структурі субординованого капіталу системи є питома вага цього капіталу групи великих банків. Найбільші банки коштів до капіталу на умовах субординованого боргу не залучали. Однак це не означає, що вони (як і решта груп банків) не мають проблем (за критеріями адекватності капіталу) з підвищенням рівня капіталізації. Доказом тому слугують дані табл. 4.

Таблиця 4. Характеристика банків за рівнем достатності капіталу станом на 1.04. 2001 р. (дані щодо банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій).

Група банків
Кількість банків за рівнем достатності капіталу
Добре капіталізовані
Достатньо капіталізовані
Недокапіталізовані
Недокапіталізовані
значно
критично
Найбільші
2
1
2

3
Великі
27
4
1

2
Середні
39
1
1


Малі
69
2


1
Усього
137
8
4

6
У тому числі





проблемні банки
15

2

4


Із даних таблиці випливає, що за станом на 1.04. 2001 р. в Україні 88,4% діючих банків належали до категорії "добре капіталізованих"; 5,2% — до категорії "достатньо капіталізованих"; 2,6% — до категорії "недокапіталізованих". До категорії "критично недокапіталізованих" входило шість банків, які мали від’ємний нормативний (регулятивний) капітал.

Підсумовуючи, зазначимо, що проблема капіталізації вітчизняних банків залишається актуальною. Складність і суперечливість загальноекономічних умов, у яких вони функціонують, потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ, диверсифікації джерел формування ресурсів і підвищення їх фінансової стійкості. Банки надалі повинні дбати не лише про збільшення капіталу за рахунок власних внутрішніх джерел (що, звичайно, дуже важливо), а й про додаткове залучення коштів учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) банку та залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Розвиток небанківських фінансових установ створює можливості для одержання банками позичок у небанківському секторі. Як правило, в цих установах уже акумулюються або найближчим часом акумулюватимуться значні грошові кошти, які потребуватимуть надійних напрямів розміщення.

Тимчасово вільні кошти небанківських фінансових установ можуть або повинні вкладатися у високоякісні цінні папери, зберігатися на банківських рахунках або надаватися на умовах позички надійним клієнтам, зокрема банкам. Особливістю такого джерела запозичення є його довгостроковий характер. При цьому банкам слід ураховувати вид небанківської фінансової установи та особливості формування і використання залучених нею коштів.

Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" визначає, що інститут спільного інвестування проводить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Зазначимо, що залежно від типу інституту спільного інвестування, законодавчо встановлюються обмеження на розміщення коштів.

Зокрема, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є банки, більш як 30% загальної вартості своїх активів.

Зауважимо, що діяльність одних небанківських фінансових установ законодавчо врегульована, а інших — ні. До останніх належать, зокрема, недержавні пенсійні фонди. В країнах з розвиненою ринковою економікою недержавні пенсійні фонди є класичними інституційними інвесторами і посідають, разом зі взаємними інвестиційними фондами і банками, чільне місце на ринку капіталів та інвестицій.

Пенсійні фонди — довгострокові суб’єкти грошового ринку, завдяки акумульованим приватним заощадженням вони є важливим джерелом внутрішніх середньо- та довгострокових інвестицій в економіку своїх країн. Тобто пенсійні фонди, здійснюючи нагромадження, збереження і примноження пенсійних заощаджень громадян, акумулюють значні грошові ресурси й, окрім вирішення проблем пенсійного забезпечення, сприяють розв’язанню питань внутрішнього інвестування національної економіки.

Варто наголосити, що система недержавного пенсійного страхування — це третій рівень запроваджуваної в Україні трирівневої системи пенсійного забезпечення. Він забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Удосконалення солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень) і системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов’язкового державного страхування (другий рівень) сприятиме також зростанню грошових коштів, які можуть використовуватися як інвестиційні ресурси.

Чинне законодавство не забороняє (але й не регламентує) створення і функціонування пенсійних фондів. Зареєстровані на сьогодні в Україні пенсійні фонди не лише не виконують притаманних таким фондам функцій, а й негативно впливають на саму ідею впровадження недержавного пенсійного страхування. Так, станом на 1.12. 1999 р. на податковий облік, за інформацією Державної податкової адміністрації України, було взято 90 недержавних пенсійних фондів разом із їх філіями, дочірніми підприємствами та представництвами.

Як показали матеріали перевірок, понад 50% недержавних пенсійних фондів не проводили відповідної діяльності, не подавали звітності до податкових органів і не знаходилися за зареєстрованими юридичними адресами, а також порушували низку положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З метою запобігання порушенням в діяльності недержавних пенсійних фондів, трастових компаній, кредитних спілок, інших фінансових установ необхідно законодавчо врегулювати їх діяльність, прийнявши відповідні законодавчі акти, зокрема закони "Про недержавні пенсійні фонди", "Про довірче управління майном", "Про захист прав громадян-інвесторів на фондовому ринку".

Розбудова інституту небанківських фінансових установ в Україні дасть змогу сконцентрувати значні суми грошових доходів населення в легальному секторі економіки та вивести частину коштів з її тіньового сектору, покласти початок формуванню національного інвестора, відновити довіру населення до фінансових установ, розв’язати низку проблем економічного зростання і соціального захисту населення.

Джерелом формування банківських ресурсів можуть бути запозичення банками коштів на міжнародних фінансових ринках, здійснювані шляхом розміщення банками власних боргових зобов’язань або одержанням кредитів від іноземних банків. Доступ на міжнародні фінансові ринки мають великі, з відповідною репутацією, банки. Вітчизняні банки з різних причин не мають необмеженого доступу до таких ринків, тому в основному користуються багатостороннім механізмом фінансування, зокрема відкритими для окремих вітчизняних банків кредитними лініями.

Література

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. — 2001. — 17 січня. — С. 5—13.
Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV // Там само. — 1999. — 15 вересня. — С. 5—12.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"" від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІІІ // Там само. — 2000. — 18 травня. — С. 8.
Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства" від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Там само. — 2001. — 31 жовтня. — С. 2.
Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Галицькі контракти. — 1996. — № 42. — С. 40—50.
Закон України "Про державну таємницю" від 10 вересня 1999 р. № 1079-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 24 листопада. — С. 1—11.
Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. — 2001. — 25 квітня. — С. 1—13.
Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВРУ). — 1998. — № 16. — Ст. 68.
Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 1 липня. — С. 1—9.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Ольги Кобилянської
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Марко Вовчок
Реферати - Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Чумака
Реферати - Іван Драч
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 19
    Гостей: 19
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта