Банківське право, його суть у провідних зарубіжних країнах
В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце посідає банківська діяльність — основний елемент функціонування фінансової системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню коштів, здійсненню різноманітних банківських операцій, забезпечує виконання фінансових зобов’язань перед державою та суб’єктами господарювання.

Здійснення державою політики жорсткого регулювання банківської діяльності, створення чітко організованої банківської системи і належного порядку виконання банківських операцій свідчить про специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в регулюванні банківських правовідносин.

Банківська діяльність — це передбачена законодавством система дій спеціальних суб’єктів, які здійснюються ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей, що виконують функцію платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська діяльність складається з комплексу банківських операцій і угод, які здійснюються кредитними організаціями.

Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяльності, можна стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вважати банківською діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та здійснення банківської діяльності з участю банків, необхідно розглядати як предмет банківського права.

Об’єктом регулювання з боку банківського права виступає специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність. Банківське право — найважливіша галузь права в правовій системі будь-якої держави ринкового типу. Дослідження механізму правового регулювання банківської діяльності будь-якої країни має на меті ознайомлення з теоретичними і практичними аспектами правового забезпечення банківської діяльності в зарубіжних країнах.

Банківське право зарубіжних країн перебуває на різних щаблях розвитку. Предмет застосування, зміст і регламентація банківського права визначаються в країнах по-різному, а державні інститути конкретної країни зорієнтовані на регулятивний вплив на банківську систему.

У США при визначенні банківського права виходять з того, що "... банківське право — це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм, що регулюють порядок здійснення фінансових та пов'язаних з ними послуг".

Банківське право США — одна з найбільш містких та складних сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інші сфера економічної діяльності держави.

Французькі вчені вважають, що "банківське право Франції складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються "торгівлею грошами", і підприємств, які сприяють їх діяльності. Отже, це право професійне".

К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об’єктом банківського права є визначення правового становища банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій. Пізніше вони сформулювали поняття кредитного права і розглядають банківське право як частину кредитного права.

Російські юристи вважають, що банківське право є сукупністю норм, які регулюють правові відносини в галузі банківської діяльності, тобто встановлюють правове становище самих банків та інших кредитних організацій, які регулюють публічні відносини банків, а також приватноправові відносини банків з клієнтами.

Незважаючи на різні підходи при визначенні банківського права в зарубіжних країнах, суть банківського права залишається незмінною — це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній професійній основі банківських операцій.

Отже, банківське право в зарубіжних країнах — це найважливіша галузь права, що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме: порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їх приватноправові відносини з клієнтами.

Банківське право в країнах з ринковою економікою виступає самостійною галуззю права. Це проявляється в тому, що для неї характерні особливий об’єкт регулювання, специфічні суб’єкти та існування розгалуженого і повноцінного банківського законодавства. Об’єктом регулювання з боку банківського права тут виступає специфічна група суспільних відносин — банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність.

Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм неоднорідним характером. Така неоднорідність банківських правовідносин визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних відносин тощо), так і насамперед наявністю суб’єктів, які беруть участь у цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки, різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).

Неоднорідність суб’єктів банківського права в зарубіжних країнах призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, які, в свою чергу, зумовлюються специфікою застосовуваних методів правового регулювання таких правовідносин, а саме в поєднанні організаційних та майнових елементів.

В одних випадках суб’єкти банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов’язані додержувати їх. Крім того, суб’єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їх правового статусу (при кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

Для банківського права зарубіжних країн характерним є розгалужений масив правових актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності в країні. Причому серед джерел цієї галузі значне місце посідають закони, які є основним регулятором банківських відносин, хоча деякі аспекти цих відносин можуть регламентуватися відомчими актами, судовими прецедентами.

Банківське право зарубіжних країн має комплексний характер. Ця галузь за змістом досить об’ємна й охоплює комплекс тісно пов’язаних між собою інститутів: правові основи організації та функціонування банківської системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове регулювання випуску та обігу цінних паперів, правові основи банківського аудиту тощо.

Крім того, багатогранність банківської діяльності дає підставу включати до банківського права також норми інших галузей права, що стосуються банківської діяльності (наприклад, правила здійснення грошових операцій, механізм примусового забезпечення банківських зобов’язань, питання акумуляції платежів та зборів тощо). Комплексним є і метод банківського права зарубіжних країн.

Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є інтернаціоналізація системи банківської діяльності. Банківське право та банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені специфікою історичних, економічних та політичних факторів.

Водночас, банківське право різних країн перебуває у постійній взаємодії, взаємозалежності, взаємно впливаючи одне на одного (розширення мережі банків країни за кордоном та проникнення іноземних банків та їх дочірніх установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних стандартів банківського регулювання; формування єдиного ринку банківських послуг тощо). Все це закономірно впливає на правову систему будь-якої держави.

Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває міжнародне та європейське співробітництво в галузі правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва в галузі банківського регулювання відносять до 1975 р. коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у галузі банківського регулювання — Базельський комітет з банківського нагляду, до складу якого на сьогодні входять представники центральних банків дванадцяти держав.

Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до суттєвих питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну інформацією між органами банківського нагляду держав, що входять до нього. За час існування Базельський комітет розробив низку документів (Конкордат 1975 р.. Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами та їх трансграничними установами 1992 р. тощо), які хоча й не є формально юридичними актами, проте містять у собі елементи юридичної обов’язковості.

У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", у якому сформульовано 25 принципів, що визначають засади організації ефективності банківського нагляду і регулювання в державах — членах ЄС.

Базельські принципи розроблені країнами "великої десятки" за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію, та схвалені керівниками центральних банків країн "великої десятки".

Органам банківського нагляду в усіх країнах запропоновано керуватися цими принципами. В основному вони містять стандартні вимоги, що вже застосовуються у розвинених країнах, зокрема, вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки органами нагляду грошової політики, оперативної звітності банку і виконуваних ними процедур, пов’язаних з наданням кредитів та інвестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.

Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельським комітетом принципи до свого національного банківського права. Україна також співпрацює з Європейським Союзом у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів.

Європейське співробітництво в галузі банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи якого були закладені в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині Європейського Союзу).

Останнім часом спостерігається – підвищення ролі Європейського Союзу і Європейської Комісії, діяльність яких спрямована на гармонізацію банківського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними нормативних актів, що мають юридичну силу і, отже, обов’язковий характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо стосуються створення і функціонування загального ринку.

Універсальний рівень співробітництва країн Європейського Союзу передбачає об’єднання зусиль держав для коригування свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський договір 1957 р.. Маастрихтський договір 1992 р.), а в майбутньому додержання вимог, пов’язаних зі створенням банківського ринку Європейського Союзу з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.

Нині в Європейському Співтоваристві провадиться активна робота зі створення Єдиної бази даних нормативних документів цього. Союзу в банківській і фінансових сферах, координації банківського законодавства країн — членів Європейського Союзу.

Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси.

Література

Банківська енциклопедія. Під редакцією Мороза А. М., К.: Ельтон, 1993р.
Комерційні банки в Україні. Довідник. К: Вища школа, 1990—62с.
Мороз А. Основи банківської справи, К: Лiбра, 1994р.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02. 2004.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08. 2001р.
Положення НБУ "Про кредитування" Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік. -2000. -№59. -с. 715.
Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Васюренко О. В. Банківські операції. -К. -2002. -255с.
Мітенко B. I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка банкіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.
Случайные рефераты:
Реферати - Олександр Потебня
Реферати - Життя і творчість Леоніда Смілянського
Реферати - Грабовський
Реферати - Основ’яни про творчість Т.Шевченка
Реферати - Курбас, Куліш, Крушельницький –коло друзів-творців
Реферати - Могутній і рідкісний талант Остапа Вишні
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 10
    Гостей: 10
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта