Астрономія: чи існують інші цивілізації?
У XXI століття ми ввійшли, озброївшись гігантськими науковими відкриттями і технологічними досягненнями XX століття. Ми можемо звернутися до історичної довідки, якщо нас щось цікавить, можемо дозволити собі брати участь у розвитку новітніх наукових течій, але ніхто не може зазирнути в майбутнє і сказати, що очікує людство, чи небезпечний для планети технологічний процес, скільки ще існуватиме наша цивілізація.

Усім відомо, що розумна людина з'явилася кілька десятків тисяч років тому. Одна епоха змінювала іншу, людство розвивалося за своїми законами, не пов'язаними з космосом, а тим більше із Всесвітом, адже природничі науки, що частково відкрили нам справжнє положення, яке ми займаємо в космічній нескінченності, виникли порівняно недавно. Одночасно з цим стрімко почали розвиватися технології, що дозволило нам, якщо можна так сказати, "над-швидко" жити.

Авіабудування, машинобудування, відкриття й використання потужних і надпотужних джерел енергії, створення інтерактивних засобів зв'язку - усе це змусило людство відмовитися від найдавніших уявлень про те, що Землю "тримають три кити". Запуск супутників і космічних ракет у межах Сонячної системи дозволив землянам вивчати космічних сусідів і переконатися, що, принаймні в нашій Сонячній системі, жодних інших форм життя бути не може.

Людина, як персона вельми товариська, почуває себе дуже самотньо на невеликій планеті, яка невідомо скільки ще проходитиме по своїй орбіті. їй, крихітній часточці нашої Галактики, самотньо, страшно й цікаво. Страшно - зрозуміло чому, а от інтерес полягає у, скажемо так, "колективізмі всесвітнього мислення". Дуже вже хочеться знайти щось живе, розумне, щоб обмінятися знаннями, спостереженнями і т. ін. Адже людині властиве почуття колективізму, чому ж тоді у Всесвіті не можуть існувати її сусіди, співрозмовники, соратники? Тому сучасна людина і ставить запитання: чи є життя в інших сонячних системах і галактиках?

Чи можна повірити в існування інших цивілізацій? Якщо ні, то як тоді пояснити, звідкіля взялися "літаючі тарілки", незрозумілі сліди, залишені на соковитих травах Землі, очевидно, інопланетними космічними кораблями, непояснені зникнення людей і повернення їх зі зміненою свідомістю - усі ці так добре відомі нам "сліди інопланетних цивілізацій"? На ці питання можна відповідати по-різному.

Уфологи досі сперечаються про походження НЛО й інших аномальних явищ, зокрема так добре всім відомого Тунгуського метеорита.

У XX столітті вчених зацікавила Тунгуська проблема, яку вони спробували вивчити, але тому що справа відбувалася в 60-і роки, у період активного будування соціалістичного суспільства, результати досліджень були засекречені. Тунгуська проблема так і залишилася проблемою для простих обивателів. Тільки через п'ять років після санкціонованих державою досліджень знайшлися добровольці, які вирішили самостійно вивчити цей феномен, щоб обнародувати факти.

У 1965 році професор І. С. Астапович опублікував результати обробки численних даних про політ тунгуського тіла і дійшов висновку, що воно летіло по прямій, яка з'єднує Іркутськ і Вановару, точно з півдня на північ. Такі висновки ґрунтувалися не тільки на свідченнях очевидців, але і на елементарних знаннях законів фізики.

Наприклад, при польоті фізичного тіла в атмосфері виникає могутня балістична хвиля. Вона породжує звуки і при положистій траєкторії навіть викликає легкий струс ґрунту. Крім того, тертя тіла в польоті об повітря призводить до утворення електростатичних зарядів, а їх поступове розсмоктування в атмосфері спостерігач сприймає як потріскування або шурхіт. За всіма отриманими даними виходить, що тунгуське тіло справді рухалося з півдня на північ.

У цьому ж 1965 році раптом з'ясувалося, що до місця катастрофи загадкове тіло прилетіло точно зі сходу! Про це говорили численні очевидці, опитані відразу ж після падіння загадкового об'єкта, які проживають у районах на сході від селища Вановари, найближчого населеного пункту до епіцентру вибуху. До такого ж висновку привів математичний аналіз вивалів лісу навколо епіцентру. За поваленим лісом і рослинами чітко проявилася вісь симетрії - проекції тунгуського тіла на земну поверхню. Таким чином, учені зайшли в глухий кут: як могло тунгуське тіло мати дві різні траєкторії - південну й східну, тобто, простіше кажучи, які закони фізики могли дозволити йому під час польоту так різко повернути?

Для пояснення причин вибуху слід було визначити нахил траєкторії тунгуського тіла до площини горизонту. Щоб одержати хоч якісь вихідні дані, учені знайшли неординарне рішення. Багато очевидців, які знаходилися зі східного боку від епіцентру, бачили пиловий слід від тунгуського тіла і чули звуки, що супроводжували його політ в атмосфері. Але справа в тому, що пиловий слід і звуки стають видимими і чутними лише тоді, коли тіло знижується до 50 км, вище такі ефекти не проявляються і ніяк не сприймаються.

Якщо виходити з цього, то знаючи відстань від очевидця до епіцентру, можна легко вичислити нахил траєкторії. За отриманими даними виявилося, що десять градусів є тією верхньою межею, за яку запевне не виходив цей нахил. Якщо порівнювати результати польоту "східного" тіла з "південним", можна побачити, що вони схожі.

З усього вищесказаного випливає, що тунгуське тіло мало високу механічну міцність, а отже, і значну густину. Визнаймо, що не всяке тіло здатне пролетіти в нижніх шарах атмосфери багато сотень кілометрів зі швидкістю, яка у багато разів перевищує швидкість кулі (початкова швидкість при вльоті в атмосферу не могла бути меншою за 11 км/с), і при цьому не розсипатися задовго до зіткнення із землею.

Можна сказати, що на досить тривалій ділянці польоту опір атмосфери при цьому складав десятки і навіть сотні кілограмів на квадратний сантиметр. Для порівняння можна навести такий приклад, пам'ятаючи, що йдеться про статично "спокійні" навантаження: пемза витримує граничне статичне навантаження в 20 кг/см2, цегла - 60 кг/см2.

Якщо при динамічних навантаженнях опір руйнуванню падає удвічі-втричі, то виходить, що тунгуське тіло було набагато міцнішим і щільнішим за цеглу. Можна уявити собі мінімальну густину тунгуського тіла, вважаючи, що наприкінці польоту, безпосередньо перед вибухом, воно мало швидкість близько 2 км/с. При меншій швидкості тіло, яке стрімко ввірвалося в атмосферу, не світиться, чого не скажеш про тунгуське тіло. За розрахунками видно, що на той момент тиск складав 78 кг/см2, а отже, густина тіла була не меншою за 2 г/см3.

Отже, падаюче тіло наблизилося до місця свого вибуху по дуже положистій траєкторії з нахилом не більш 10°. Тунгуське тіло вибухнуло на висоті 5-7 км від поверхні землі, але вибухова хвиля розметала вікову тайгу на величезній площі, що дорівнює площі Московської області. У радіальному вивалі немає слідів балістичної повітряної хвилі - тієї, котра утвориться в повітрі при польоті тіла.

А це означає, що швидкість тунгуського тіла безпосередньо перед вибухом не перевищувала 1-2 км/с. Але звідси випливає, що при такій швидкості кінетичної енергії тіла просто не вистачить для вибуху подібної потужності, що дорівнює приблизно 40 Мт, яким і був тунгуський вибух.

У такому випадку виникає питання: що ж вибухнуло? Вибухи бувають різні, наприклад, механічні. Під цим терміном в астрономії розуміють вибух метеорита, що трапився після його удару об тверду поверхню. При миттєвій зупинці кінетична енергія метеорита витрачається на руйнування кристалічних ґрат твердого тіла, у результаті чого структура метеорита стає схожою на дуже сильний стиснутий газ. Такий газ миттєво розширюється, а це і є вибух.

У 1968 році остаточно було з'ясовано, що Тунгуський метеорит на землю не падав і механічного вибуху не було. Що ж у такому випадку відбулося і що викликало вибухову хвилю такої потужності?

Перебираючи різні варіанти відповідей, учені дійшли висновку, що цей вибух за різними ознаками має багато спільного з термоядерним. Але дещо все-таки його і відрізняло, наприклад: як пояснити різко посилений могутній приріст рослинності в районі епіцентру вибуху або світіння неба після катастрофи, хоча на полігонах і в інших місцях, де проводилися висотні ядерні вибухи, нічого схожого не спостерігалося...

Можна припустити, що тунгуським тілом, яке вибухнуло, насправді був НЛО, що зазнав аварії. Наскільки розумною є така заява? Адже НЛО здебільшого прийнято вважати міфом, галюцинацією, чим завгодно, але не реально існуючим космічним об'єктом. Тоді як пояснити той факт, що ще в Давньому Римі спостерігалися появи НЛО? Щоб не бути голослівними, можна навести уривки з відомостей про 59 давньоримських "знамень", які у 1552 році н. є. зібрав і представив Лікосфенес.

222 рік до н. є. "Коли Гней Доміций і Гай Фанній були консулами, у небі з'явилося відразу три Місяці".

218 рік до н. є. "В області Амітерно багато разів з'являлися невідомі люди в білому одязі. У Праенесті - палаючі лампи з небес. В Арпі - щит у небі. На небі спостерігалися примарні кораблі".

214 рік до н. є. "В Адрії у небі з'явився вівтар і щось, що нагадує фігуру людини біля нього". Подібне явище описане й у Біблійному писанні, де мовиться про те, як якийсь пророк бачив у небі друге сонце.

Якщо й ці історичні факти непереконливі, то, крім падіння тунгуського тіла, як пояснити переміщення на поверхні Місяця тіні, що за допомогою могутнього телескопа зафіксував студент японського університету? Швидкість цього об'єкта дорівнювала приблизно 200 км/с, а діаметр його складав 20 км. Як пояснити те, що російський космонавт Гречко, та й не тільки він, спостерігав у космосі дивні переміщення й курсування незрозумілих об'єктів?

Можливо, все-таки існує життя на Марсі, адже з останніх повідомлень стало зрозуміло, що там виявлено мікроорганізми, а це вже життя. Може, людині слід трохи змінити ракурс, вивчаючи Всесвіт, і тоді відкриється зовсім інший світ, який буяє живими клітинками, або ж позабіологічне, але життя. Можливо, що у Всесвіті працює модель "іншого часу", де плин фізичного часу за супровідних обставин накладається на час майбутній, який фактично є вже минулим.

Сказати, скільки існуватиме наша цивілізація, неможливо; вона може зникнути завтра, а може проіснувати ще не одне тисячоліття. Наша цивілізація може уникнути воєн або природних катастроф, але коли-небудь вона все-таки має вичерпати всі джерела енергії, не тільки земні, але й зоряні, а також джерела, ті, із яких вона складається і які також зазнають розпаду.

Ось чому активні діячі людства розуміють, що цивілізація приречена на вгасання, і дуже вже хочеться відправити послання не тільки неземним цивілізаціям, але й представникам Землі майбутнього. Може, у свою чергу, ті також зможуть послати свої знання у майбутнє - і "виросте дерево цивілізацій", яке поєднуватиметься спільними знаннями.
Случайные рефераты:
Реферати - Героїчне минуле українського народу в ранній творчості Т.Г.Шевченка
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Життя та творчість Володимира Винниченка
Реферати - Життя і творчий шлях Андрія Головка
Реферати - Архип Тесленко
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 8
    Гостей: 8
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта