Астрономічна карта світу і її творці
Перші, дійшли до нас природничонаукові уявлення про навколишній нас Всесвіт сформулювали старогрецькі філософи в 7-5 вв. до н. е. Їх натурфілософські навчання, спиралися на накопичені раніше астрономічні знання єгиптян, шумерів, вавілонян, арійців, але відрізнялися істотною роллю пояснюючих гіпотез, прагненням проникнути в прихований механізм явищ.

Нагляд круглих дисків Сонця, Місяці, закруглюючої лінії горизонту, а так само межі тіні Землі, що наповзає на місяць при її затьмареннях, правильна повторюваність дня і ночі, пір року, сходу і заходів світил - все це наводило на думку, що в основі будови всесвіту лежить принцип кругових форм і рухів, "циклічності" і рівномірності змін. Але аж до 2 в. до н. е. не існувало окремого вчення про небо, яке об'єднало б всі знання в цій області в єдину систему.

Уявлення про небесні явища, як і явищах "у верхньому повітрі" - буквально про "метеорні явища", довгий час входили в загальні умоглядні вчення про природу в цілому. Ці навчання дещо пізніше стали називати фізикою (від грецького слова "фюзіс" - природа - в значенні періоди, істоти речей і явищ). Головним змістом цієї стародавньої підлозі філософської "фізики", або в нашому розумінні - швидше за натурфілософію, що включала в якості навряд чи не головних елементів космологію і космогонію, були пошуки того незмінного початку, який, як думали, лежить в основі світу мінливих явищ.

Всі накопичені століттями знання про природу аж до технічного і житейського досвіду були з'єднані, систематизовані, логічно гранично розвинені в першій універсальній картині світу, яку створив в 4 столітті до н. е. найбільший старогрецький філософ (і, по суті, перший фізик) Аристотель (384 - 322 рр. до н. э.) велику частину життя що провів в Афінах, де він заснував свою знамениту наукову школу. Це було вчення про структуру, властивості і рух всього, що входить в поняття природи. Разом з тим, Аристотель вперше відділив світ земних (вірніше, "підмісячних") явищ від світу небесного, від власне Космосу з його нібито особливими законами і природою об'єктів. В спеціальному тракті "про небо" Аристотель намалював свою натурфілософску картину світу.

Під Всесвітом Аристотель мав на увазі всю існуючу матерію (полягаючу, по його теорії, з чотирьох звичайних елементів - землі, води, повітря, вогню і п'ятого - небесного - вічно ефіру, який від звичайної матерії відрізнявся ще і тим, що не мав не легкості, ні тяжкості, що рухається). Аристотель критикував Анаксагора за ототожнення ефіру із звичайним матеріальним елементом - вогнем. Таким чином, Всесвіт, по Аристотелю, існував в однині.

В картині світу Аристотеля вперше була виказана ідея взаємозв'язаної властивостей матерії, простору і часу. Всесвіт представлявся кінцевим і обмежувався сферою, за межами якої не мислилося нічого матеріального, а тому не могло бути і самого простору, оскільки воно визначалося, як щось, що було (або могло бути заповнено матерією). За межами матеріального всесвіту не існувало і часу, який Аристотель з геніальною простотою і чіткістю визначив як міру руху і пов'язав з матерією, пояснивши, що "немає руху без тіла фізичного". За межами матеріального Всесвіту Аристотель поміщав нематеріальний, духовний світ божества, існування якого постулювалось.

Великий старогрецький астроном Гиппарх (ок. 190-125 р. до н. э.) першим спробував розкрити механізм спостережуваних рухів світил. З цією метою він вперше використовував в астрономії запропонований за сто років до нього знаменитим математиком Аполлонієм Пергськім геометричний метод опису нерівномірних періодичних рухів як результату складання більш простих - рівномірних кругових. Тим часом саме до розкриття простого єства спостережуваних складних астрономічних явищ закликав ще Платон. нерівномірний періодичний рух можна описати за допомогою кругового двома способами: або вводячи поняття ексцентрика – кола, по якому зміщений, щодо спостерігача, або розкладаючи спостережуваний рух на два рівномірних кругових, із спостерігачем в центрі кругового руху.

В цій моделі по колу навкруги спостерігача рухається не саме тіло, а центр вторинного кола (епіциклу), по якому і рухається тіло. Перше коло називається деферентом (несучої). Надалі в старогрецькій астрономії використовувалися обидві моделі. Гиппарх же використовував першу для опису руху Сонця і Місяця. Для Сонця і Місяця він визначив положення центрів їх ексцентриків, і вперше в історії астрономії розробив метод і склав таблиці для передобчислювання моментів затьмарень (з точністю до 1-2 годин).

Що з'явилася в 134 р. до н. е. нова зірка в сузір'ї Скорпіона навела Гиппарха на думку, що зміни відбуваються і в світі зірок. Щоб в майбутньому було легше помічати подібні зміни, Гиппарх склав каталог положень на небесній сфері 850 зірок, розбивши всі зірки на шість класів і назвавши найяскравіші зірками першої величини.

Початий математичний опис астрономічних явищ через майже три століття досяг своєї вершини в системі світу знаменитого олександрійського астронома, географа і оптика Клавдія Птоломея (? - 168 р.). Птоломей доповнив власними наглядами до 1022 зірок каталог Гиппарха. Він винайшов новий астрономічний інструмент – стінний круг, що зіграв згодом істотну роль в середньовічній астрономії Сходу і в європейській астрономії XVI в., особливо в наглядах Тихо Бразі.

Його фундаментальна праця – "Велика математична побудова астрономії в XVI книгах", по-грецьки "Мег але Синтаксис", ще в старовині здобув широку популярність під назвою "Мгисте" ("найбільше"). Європейці дізналися про нього від арабських астрономів – під спотвореною назвою "Яскраво-червоний Маджісті", або влатинізованої трактації, "Альмагест". В ньому була представлена вся сукупність астрономічних знань стародавнього світу. В цій праці Птоломей математичний апарат сферичної астрономії – тригонометрію. Протягом сторіч використовували обчислені їм таблиці синусів.

Спираючись на досягнення Гиппарха, Птоломей пішов далі у вивченні головних тоді для астрономів рухомих світил. Він істотно доповнив і уточнив теорію Місяця, знов перевідкривши евекцію. Обчислені Птоломеєм на цій підставі більш точні таблиці положення Місяця дозволили йому удосконалити теорію затьмарень.

Для визначення географічної довготи місця нагляду точний прогноз моменту настання затьмарень мав велике значення. Але справжнім науковим подвигом ученого стало створення ним першої математичної теорії складного видимого руху планет, чому присвячено п'ять з тринадцяти книг "Альмагеста".
Случайные рефераты:
Реферати - В.Симоненко. Поезії (курсова робота)
Реферати - Остап Вишня
Реферати - Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі
Реферати - Життя та творчість Григоря Квітки-Основ'яненка
Реферати - Легенди рідного краю
Реферати - Іван Драч
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 10
    Гостей: 10
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта