Архітектурна спадщина Києва і України: втрачені об'єкти
У царині архітектурознавства ця інвентаризація позначена підготовкою Історії української архітектури, яка має бути видана найближчим часом, формуванням і публікацією реєстрів та різноманітних довідників архітектурних пам'яток, списків історичних міст тощо.

У цьому контексті облік втраченої архітектурної спадщини є завданням, яке вже багато десятиліть стоїть на порядку денному. Ще у 1920-х роках Г. Лукомський писав про варварські обстріли більшовиками київських пам'яток під час так званої громадянської війни. Проте тоді ні йому, ні його колегам і в страшному сні не могло би привидітися те, що більшовицька влада зробить з найвизначнішими пам'ятками Києва протягом 1930-х років.

Першим про руїнницьку вакханалію на весь голос сказав Петро Савицький у 1937 (!) році. Фрагменти з його праці свого часу опублікував журнал "Пам'ятки України: історія та культура". На підставі архівних матеріалів, вивезених з Києва на Захід під час другої світової війни архітектором О. Повстенком, американський архітектурознавець українського походження Тит Геврик 1982 року організував в Українському музеї в Нью-Йорку виставку "Втрачені архітектурні пам`ятки Києва" і видав однойменний ілюстрований каталог. Згодом цей каталог в Україні перевидав у скороченому варіанті журнал "Пам'ятки України". На початку 1990-х років Т. Геврик кілька разів приїздив в Україну, подовгу працював у різних архівах, у Довідково-інформаційному фонді НДІТІАМ. Він мав на меті розширити свою попередню працю і підготувати книгу "Втрачені архітектурні пам'ятки України". Наприкінці своїх вишукувань, перед від'їздом до Америки, він в особистій розмові зізнався автору цієї розвідки, що досі не уявляв собі повною мірою величезних масштабів втрат архітектурної спадщини України протягом ХХ століття, а тому відчуває, що не зможе осягнути цю тему.

Ми спробували у 1995-2001 роках зібрати разом і хоч якоюсь мірою проаналізувати матеріали про втрачені об'єкти архітектурної спадщини як Києва, так і цілої України. Наша праця не претендує на повноту. Ми взагалі сумніваємося в практичній можливості створення повного каталогу втрачених архітектурних об'єктів з огляду на брак відповідних бібліографічних та іконографічних матеріалів; адже в Україні протягом тривалого історичного періоду нищилися не тільки пам'ятки, але й бібліотеки та архіви.

Ми ставимо проблему обліку втрачених об'єктів архітектурної спадщини, а не втрачених пам'яток архітектури. Це зумовлено тим, що згідно з чинним законодавством і нашими професійними уявленнями пам'яткою вважається тільки той об'єкт архітектурної спадщини, який внесений до відповідного державного реєстру чи списку (переліку) пам'яток. Комуністичний режим і справді зруйнував чимало визначних будівель, які були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори у Києві, Троїцький собор у Глухові тощо).

Проте більшість знищених об'єктів не входила до жодних списків пам'яток, а деякі були втрачені ще тоді, коли й самого поняття про пам'ятки архітектури не було сформовано (на початку ХІХ століття). Але всі об'єкти, які ми відібрали в перебігу нашого дослідження, були б пам'ятками архітектури найвищої ціннісної категорії - пам'ятками національного значення - якби збереглися до нашого часу.

Ми далекі від думки про те, що зібрані нами описи, фотографії, кресленики й малюнки можуть дати адекватне уявлення про відповідні архітектурні об'єкти. Адже архітектура - мистецтво просторове. Воно оперує з об'ємом і простором.

Тому площинні зображення не можуть передати взаємовідношення мас, об'ємів і просторів у реальному архітектурному середовищі - будь то місто, вулиця, майдан, садиба чи інтер'єр. Внаслідок цього навіть фахівці не можуть скласти собі правдивого і достеменного уявлення про втрачений архітектурний об'єкт, якщо вони його ніколи не бачили в натурі. Тому й будь-які реконструкції та відтворення, якою б потужною не була їхня джерельна й методична база, лишаються суто гіпотетичними й умовними.

Тож надалі нам доведеться задовольнятися блідими тінями колишньої величі й вірити на слово тим дослідникам (І. Е. Грабар), котрі бачили, приміром, Микільський військовий собор у Києві до руйнування і засвідчили, що тут чи не вперше в Україні було продемонстровано, якою величезною може бути сила естетичного впливу лапідарної білої площини стіни, облямованої півколонами й увінчаної карнизом.

І тим не менше у контексті згаданої вище "великої інвентаризації" нам видається вкрай необхідним зібрати докупи навіть ці бліді тіні архітектурної геніальності, бо це суттєво доповнює наші уявлення про розвиток архітектури як в Україні, так і в усьому регіоні Центрально-Східної Європи.

Отже, надійшов час і нам порахувати свої втрати й осмислити їх. Для того, щоб ці підрахунки мали якийсь сенс, ми перш за все маємо чітко визначити, який об'єкт архітектурної спадщини можемо вважати втраченим. Наскільки повною має бути його руйнація?

Для нас це питання має не теоретичний, а суто практичний інтерес. Бо коли з 1996 року в Україні на державному рівні постало питання про відтворення втрачених пам'яток, одразу ж з'явилися різні чудернацькі пропозиції, зокрема й відтворювати ті пам'ятки, які зовсім не були втраченими чи зруйнованими. Це була давно відома у формальній логіці класична ситуація використання неточних імен.

Тому постала нагальна потреба знайти чітке, логічно несуперечливе визначення: що таке втрачена споруда (пам'ятка). Ми запропонували своє визначення, яке після деяких дискусій, зрештою, стало загальновизнаним і було формально узаконено постановою Кабінету Міністрів України у 1999 році. Воно формулюється так: втраченою вважається споруда, понад 50 відсотків наземної частини якої втрачено.

Укладаючи каталог втрачених об'єктів архітектурної спадщини, ми опрацювали методику відбору цих об'єктів за трьома принципами.

По-перше, кожний об'єкт повинен мати високу міру історико-культурної цінності, а саме - відповідати бодай одному з таких критеріїв:

справити значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва впродовж тривалого історичного періоду;
бути безпосередньо пов'язаним з історичними подіями, розвитком ідей, видатними особами, які справили визначальний вплив на перебіг національної історії, розвиток культури і мистецтва;
репрезентувати шедевр творчого генія, бути етапним твором видатних архітекторів чи інших митців;
бути унікальним витвором зниклої культури чи мистецького стилю.
Цей перший принцип означає, що у разі збереження об'єкт, який відповідає цим критеріям, був би включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури національного значення. Іншими словами, без цих об'єктів неможливо уявити собі історію української архітектури.

По-друге, об'єкт має бути якщо не цілковито знищеним, то принаймні зруйнованим, тобто понад 50 відсотків наземної частини його має бути втрачено.

По-третє, ми повинні чітко уявляти собі, як той об'єкт виглядав. А для цього неодмінно має бути відповідна джерельна база у вигляді старих світлин, малюнків, гравюр, літографій, обмірних чи проектних креслеників, докладних описів, матеріалів досліджень тощо.

Саме виходячи з цих принципів ми, провівши відповідні дослідження, відібрали 396 об'єктів для сформованого нами Довідника втрачених об'єктів архітектурної спадщини. Хочемо зазначити, що ми цілком свідомо не включили такі об'єкти, як Успенський собор у Крилосі біля Галича чи давньоруські храми у Переяславі, Благовіщенську церкву в Чернігові, рештки якої розкопав свого часу академік Б. Рибаков, чи храми й базиліки Херсонеса Таврійського тощо. Для всіх цих об'єктів характерний брак відповідної джерельної бази. Ми не знаємо і ніколи не знатимемо достеменно, як вони виглядали.

А гіпотетичні реконструкції різних фахівців на підставі описів чи інтерпретації рештків підмурків - надто ненадійна база для історико-архітектурної науки.

Так само, але виходячи з іншої засади, ми ігноруємо такі архітектурні споруди, як деякі неоковирні витвори київських архітекторів Є. Єрмакова і В. Ніколаєва кінця ХІХ - початку ХХ століть, які за архітектурно-художнім рівнем не могли б претендувати на статус пам'ятки.

До Довідника ми включили також близько десятка об'єктів, які досі значаться у державних переліках як пам'ятки архітектури національного значення (замки в Галичі й Корці, кам'яниця в Любечі тощо). Це - пам'ятки або ж цілковито зруйновані в останні роки, або такі, що перебувають у стані руїни, коли понад 50% наземного об'єму втрачено. Деякі з таких пам'яток були включені 1999 року до Програми вiдтворення видатних пам'яток iсторiї та культури України й на кінець 2001 року успішно відреставровані (Володимирський собор у Херсонесі).

Ще раз вважаємо необхідним підкреслити: укладений нами таким чином своєрідний каталог не претендує на повноту. Це зумовлено тим, що далеко не всі втрачені визначні пам'ятки нам відомі, або досліджені достатньою мірою. Отже, автор ніби заганяє сам себе в глухий кут. Адже сьогоднішні наші знання про втрачені об'єкти архітектурної спадщини неповні і фрагментарні.

Не всі регіони ще вивчені достатньою мірою (найгірше в цьому сенсі нам відомі південні й західні регіони, подальше дослідження яких лишається завданням на майбутнє). Не всі втрачені об'єкти виявлені, та й джерельна база, особливо архіви, досліджена на сьогодні явно недостатньо. Зараз ніхто не візьметься спрогнозувати, скільки споруд чи їх комплексів може увійти до повного каталогу втрачених об'єктів архітектурної спадщини, якщо такий колись буде створений. Зрештою, на наше глибоке переконання, такий каталог в принципі не може бути повним, оскільки процес пізнання нескінченний.

Таким чином ми маємо нескінченну множину об'єктів, з якою важко оперувати, оскільки тут не діють певні логічні закони (наприклад, закон виключення третього) і вступає в дію інтуїціоністська логіка. Тому всі наші висновки, строго кажучи, можуть бути істинними чи хибними тільки стосовно тої множини 396 об'єктів, яка розглядається. Будь-які екстраполяції на більші множини можуть бути некоректними.

Підсумовуючи свої дослідження ми вважаємо, що архітектурна спадщина України включає в себе як збережені донині будівлі, споруди, їх комплекси і ансамблі, так і ті, що не збереглися, але відомі нам з джерел. В цілому всі вони є невід'ємною складовою культурної спадщини українського народу.

Значна і дуже важлива частина об'єктів архітектурної спадщини втрачена з різних причин. Втрати об'єктів архітектурної спадщини мають виразну специфіку в регіональному, хронологічному і каузальному аспектах і можуть бути відповідним чином класифіковані.

Для з'ясування основних кількісних характеристик втрат об'єктів архітектурної спадщини по регіонах України ми визначили величину, яку назвали коефіцієнтом втрат. Коефіцієнт втрат обчислюється у відсотках як відношення наявної кількості пам'яток архітектури національного значення до кількості втрачених об'єктів архітектурної спадщини за формулою:

К = Кв х 100%: Кп

де К - коефіцієнт втрат;

Кв - кількість втрачених об'єктів архітектурної спадщини;

Кп - кількість пам'яток архітектури національного значення, що збереглися.

Аналіз цих відомостей дозволяє виділити області й регіони з найбільшими втратами (Полтавська область - понад 64%; Слобожанщина - понад 45 wacko , а також області й регіони з мінімальними втратами (Одеська область - 1,39%; Поділля - 4,68 wacko . В середньому по Україні коефіцієнт втрат об'єктів архітектурної спадщини становить трохи більше 11%.

Наочно регіональні особливості втрат архітектурної спадщини показані нижче, на карті 1.

Зібраний матеріал дозволяє зробити хронологічну періодизацію втрат об'єктів архітектурної спадщини України. Ми виділили для цих підрахунків такі основні періоди:

1 - до першої світової війни;
2 - перша світова війна;
3 - міжвоєнний період;
4 - друга світова війна;
5 - повоєнний період до розвалу СРСР;
6 - доба незалежної України.
Случайные рефераты:
Реферати - Маловідомі письменники Івано-Франківщини
Реферати - Життя та творчість Євгена Маланюка
Реферати - Естетична функція кольору в романах Павла Загребельного
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Олесь Гончар "Прапороносці"
Реферати - Літературний портрет Степана Пушика
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 10
    Гостей: 10
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта