Антиінфляційна політика уряду України
Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового реформування виявилася інфляція.

Період 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. І хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.

До числа інфляційних факторів, що мали місце протягом останніх років, належать:

а) надвисоке підняття цін на енергоносії та основні види сировини й матеріалів;
б) збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;
г) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових підприємств;
д) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що веде до диктатного підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору і відсутній стримуючий контроль за цінами.
Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін й інфляції.

Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси є наслідком підвищення цін. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) і для видачі зарплати.

В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (і в тому числі-зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.

До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного (доларового) курсу українського карбованця.

Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повільніші, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних та фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. За оцінкою СБРР, за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40% усього її ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення і навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.

В цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом-емісією відповідної маси грошей. Вони були направлені на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників і споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів й біля 3 трлн. крб. фінансової допомоги.

Величезної кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства-в березні того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення заліку взаємних боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 р. На протязі 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трлн. карбованців, тобто у 1,8 рази, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як і ціни швидко вийшла з-під належного державного контролю.

Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, і перш за все-стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність в країні.

Втративши контроль за емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу і кредитних ресурсів, український уряд тоді так і не знайшов надійних регулюючих механізмів для активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне і соціальне становище в країні.

Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проінфляційний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи-обмеження фондів споживання підприємств і регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента "Про заходи щодо стримування темпів зростання цін". Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних і постачальницько-збутових підприємств у розмірі не більше 55% від ціни виробника.

Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, і знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:

серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;
підірвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;
руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;
надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.
Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв’язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гіперінфляції. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мізерні і не встигали за зростанням цін.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, які пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування і примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування ліг на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період с найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків і найважливішим з них є введення у вересні 1996 року національної валюти-гривні. Це дало змогу в значній мірі стабілізувати грошовий обіг в країні.

Як міра, що має запобігти необумовленому зростанню заробітної плати на підприємствах, Кабінетом Міністрів у 1995 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки у межах індексу місячної інфляції.
Случайные рефераты:
Реферати - Короткий літопис життя і творчості Панаса Мирного
Реферати - Борис Антоненко
Реферати - Волинські письменники у розбудові держави
Реферати - Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій
Реферати - Лариса Петрівна Косач-Квітка
Реферати - Ольга Кобилянська
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 31
    Гостей: 31
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта