Аналіз сутності мистецтва як явища
Ще міфологія з прадавніх часів як прообраз синтезу естетичного і загальносві-тоглядного намагалася визначити місце мистецтва в пантеоні найвищих символів і цінностей. Та й у творчості кожного справжнього художника виразно проглядаються зусилля передати в безпосередньо образній конкретності своє прагнення до, так би мовити, самопізнання мистецтва.

Митець намагається осягнути своє ремесло або ж власне покликання в ньому, незмінно ставлячи питання, сформульоване Л. Толстим у його відомому трактаті «Що є мистецтво?» Ці пошуки зливаються із загальнотеоретичними спеціальними дослідженнями і мають свою надзвичайну пізнавальну вартість як свідчення неповторної художньої особистості.

Науково-теоретичний – не єдиний спосіб освоєння й оцінки мистецтва; воно пізнається також і на рівні буденної свідомості, до того ж усіма, хто так чи інакше до нього прилучається у повсякденному спілкуванні. Своєрідний демократизм всенародної доступності до мистецтва, а разом з тим відкритість для суб'єктивних оцінок, виявлення міри власного розуміння чи навіть застосування у відповідності з тим розумінням роблять мистецтво незахищеним від довільних репрезентацій, вносячи тим самим елемент позаестетичних пристрастей, а нерідко і трагічних ситуацій. Ось чому так часто визнання до митця і його творчої спадщини приходить надто пізно, коли сам він вже не може бути свідком належної йому слави.

Отже, не лише саме мистецтво, а й ставлення до нього через різного роду судження, оцінки, тлумачення, переосмислювання і навіть відречення, щоб через якийсь час у покаянні повертати митця і його твори із забуття,– все це створює поле духовної напруги, а сама теорія як форма і вияв кристалізації розуміння мистецтва в наукових, об'єктивованих поняттях укупі з процесом художнього життя набуває онтологічного статусу. Це не означає, що теорія мистецтва в усіх її виявах, на відміну від поширеного звичайного побутування смаків й уподобань, залишається позасуб'єктивованою, зведенням незмінних дефініцій, подібно до математичних формул і обчислювальної техніки. Теорія мистецтва завжди концептуальна як і сам історичний процес художнього буття суспільства. Навіть поява одного значного твору додає щось нове у розуміння всього культурно-естетичного досвіду.

Та при всій калейдоскопічності, космізмі того, що включено в незмінний рух набутого людством великого художнього масиву, доведені як важливість, так і реальна здійснюваність утворення певних теоретичних моделей знання про закони, що існують в мистецтві (навіть канони для певних історичних епох і художніх напрямів), розкриті категоріальні узагальнення, що властиві кожній з мистецтвознавчих дисциплін. Мистецтво, як і будь-який інший об'єкт, вивчається багатьма науками, визначає їх зміст власною структурою і первинністю.

Первинністю в тому значенні, що не завдяки теоретичному доктринерству та не в ньому мистецтво сягає своїх вершин. Хоч, звичайно, вербалізація знання й естетичного досвіду допомагає художній практиці в усьому її універсальному значенні. Розгалужений синтез науки дає вірне спрямування і акумулює досягнуте. І це стосується не лише історичних співставлень, історичної пам'яті всього пройденого шляху в його усе нових художніх відкриттях, а й проникнення в мікросвіт його живої, надзвичайно тонко і складно влаштованої «клітини», одиничності.

Таким чином, усю теорію мистецтва в найзагальніших її рисах можна поділити на дві основні сфери – вивчення мистецтва як внутрішньої самодостатньої системи та дослідження входження мистецтва в зовнішній світ, тобто маються на увазі мікро- і макроструктури мистецтва. Вся складність будь-яких теоретичних методів аналізу мистецтва в його історико-генетичній, морфологічній, функціовальній чи образно-семіотичній формах, у пошуку психологічних, соціологічних, аксіологічних сутностей еквівалентності полягає в тому, що завжди виникає необхідність розщеплення цілого, небезпека інтерпретаційної заданості схеми або редукціонізму, оскільки трансформований на окремі складові твір чи функція мистецтва перестають бути тим, чим вони є в безпосередньому сприйнятті і співтворчості.

За частиною бачити ціле, а за загальним не втрачати живий, з усією адекватністю чуттєвої повноти художній процес – покликання теоретика і критика мистецтва. Імператив зближення сутності мистецтва уособлюється в його свободі безпосереднього саморозкриття і філософських пояснень.

Як уже підкреслювалося, пізнанням мистецтва можуть займатися різні науки, маючи спільним об'єктом універсальну сукупність художнього життя суспільства в його безкінечному багатстві частковостей і граней, а також найбільш загальних закономірностей. Естетика входить до числа наук про мистецтво, вона так чи інакше пов'язана з ними, оскільки поза власне естетичним аналізом виконує інтегративну функцію накопичення синтетичного знання про мистецтво.

Ця її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною метатеорією мистецтва формувалась поступово. Процес не завершений і досі. При цьому підкреслимо, що філософська естетика як відкрита система не замінює собою теоретичні дисципліни мистецтвознавчого циклу, вона лише вбирає в себе їхні здобутки, асимілюючи в узагальненнях отримані знання на рівні філософсько-понятійних структур. Залежно від того, які ставляться завдання, естетика враховує кожен з методологічних підходів, забезпечуючи кожну з окремих дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набут-ками. Разом з тим естетика залишається цілісною філософською дисципліною і не виключає існування самовизначених галузей знань, до того ж не лише похідних від естетичних базисних вчень, а й споріднених з іншими науками.

Процес диференціації й одночасного зближення наук про мистецтво давній і перебуває в постійному русі та предметній самовизначеності. Предмет і метод у пізнанні мистецтва тісно пов'язані і взаємообумовлені. Досить сказати, що з усієї багатогранності і системності мистецтва як цілого може братись його певна сутнісна властивість, стаючи предметом осмислення для спеціальної дисципліни.

Так, наприклад, мистецтво можна розглядати як психологічний феномен, як етнографічний фактор з його фольклорними та етнічним,» рисами, як елемент історіографії, еврістики, аксіології тощо. В кожному окремому випадку пізнається, як бачимо, та чи інша грань мистецтва. Відповідно сформувались і методологічні, так звані специфічна і неспецифічна, відмінності.

До першої відносимо ті науки і методи аналізу, які, власне, й породжені необхідністю досліджень у сфері художньої культури (історія і теорія мистецтва в їхньому безпосередньому значенні, поетика, художня критика, естетика).

Другу групу становлять ті предмети, які утворювались на зіткненні різних методологій, тобто психологія, семіотика, соціологія, фольклористика, історія та деякі інші, що тяжіють до гуманітарного профілю. До вивчення сутності і впливу мистецтва включаються також і дисципліни природничо-технічної чи біологічної орієнтації, такі як теорія інформації (математичний принцип аналізу), голографія, біоніка, психофізіологічні експерименти, космологія, медицина тощо. Кожний з можливих наукових підходів переслідує власні цілі в межах компетенції, міри можливостей і предметного контексту. Поступово доповнюється загальна картина уявлень про мистецтво, його походження, специфіку форми буття, а також про те, яке місце відводиться йому в духовно-практичному світі людини. Кожне з наукових спостережень щодо мистецтва об'єктивно зумовлене самим художнім розвитком (буттям) людини.

Не становить винятку у цьому відношенні й естетика, яка спочатку внутрішньо, а з часом і в своєму термінологічному визначенні еволюціонувала до рівня системотворчої філософської дисципліни, здатної акумулювати в собі різні методи і підходи в аналізі будь-яких проявів, що характеризують специфіку мистецтва. Виростаючи з досвіду художньої практики і конкретності знань про ті чи інші аспекти у висвітленні мистецтва, естетика бере ідеалізований, вірніше абстраговано узагальнений їхній варіант в категоріях, законах і проблематиці. Механізм цього з'єднання складний, нерідко суперечливий і має тенденцію до методологічної еклектичності.

Важливо відзначити, що поза знанням загальних законів мистецтва, його сутнісних основ, концептуальних змін, якими характеризується мистецтво у своєму історичному розвитку, неможливо дати пояснення частковостям, усій тій сумі правил і художніх засобів, які складалися в своєрідну поетику, що відрізнялася своїми особливостями в кожному виді мистецтва.

Поняття поетика в перекладі з грецької означає «мистецтво поетичне». Своєрідний синкретизм цього поняття проявився вже в тому, як воно було висвітлено у відомих працях Аристотеля «Про поетичне мистецтво» та Горація «Про поетичне мистецтво або Послання Пізонам», де за визначенням художньо-поетичних правил, передусім у літературних жанрах, чітко проглядалося тяжіння до філософських узагальнень. Поступово поетика набувала нормативного характеру щодо художньої форми.

За період Середньовіччя та епохи Відродження створено велику кількість аналогічних з літературною поетикою описувань того, яким має бути образотворче мистецтво, архітектура, живопис, ремісництво; музика включалася до числа математичних наук. Частина правил набувала прерогатив закону і канонічності. Особливо це стало властивим для іконопису, культової музики, для графічного переписування богословської літератури, літописання.

Якщо врахувати, що узагальнення знань про мистецтво перейшло до філософії, а також сформувався історико-теоретичний принцип вивчення мистецтва, що особливо знайшло своє відображення в праці І. Вінкельмана «Історія мистецтва давнини», у вченні Гегеля про «історичні форми мистецтва», у зіставленнях давньої і новітньої літератур – «наївність і сентиментальність» у художніх витворах Ф. Шіллера, то стане очевидним, що сам принцип нормативності дещо відтісняється більшою гнучкістю теорії, терпимістю до пошуку багатства жанрів і форм, стильової виразності.

Проте, як відомо, класицистична естетика лишалася типово каноністичною («Поетика» Скалігера, «Поетичне мистецтво» Буало, декартівські раціоналістичні вимоги в його «Компендіумі»). І в наступні сторіччя поетика все ж не позбавляла себе прерогативи займатися правилами літературних форм і жанрів, стилістики, теорії композиції і побудови сюжету в художньо-поетичному слові. Наповнення новим змістом і самого поняття поетика, зближення його із загальною теорією мистецтва стало очевиднішим завдяки глибоким академічним дослідженням естетики і філософії словесності відомих вчених О. Потебні, В. Жирмунського, М. Храпченка, В. Виноградова. А працею О. Веселовського «Історична поетика» визначилося й узагальнилося нове її спрямування.

Поетика входить у загальну структуру мистецтвознавства за окремими видами художньої творчості, наповнюючи розуміння понять конкретним змістом професіонального: темпоральність і звучання, висота тону в музиці, пропорція, колорит, візуальна виразність, живописність в образотворчому мистецтві, сценічність, гра актора, режисерська експлікація в мистецтві театру тощо. Говорячи про «поетику кіно», «поетику роману», маємо на увазі усю гаму засобів, які не лише відбивають особливості того чи іншого напряму, стильові властивості твору, а й вказують на природу художності. Тому в поетиці ми не повинні вбачати лише абстрактний технологізм форми.

Найдосконаліше знання її не може замінити неповторність індивідуальності таланту, манери його саморозкриття. Поетика – це першоелемент мистецтва, естетика – його метатеорія. Спільність між ними сутнісна і означає, що як в першому, так і в другому випадку на різних рівнях узагальненості береться до уваги саме те, що стало певним модусом, законом і нормою, підтвердженими художнім досвідом. Мистецтвознавство в його конкретно аналітичному, інформативному і навіть пояснювальному (інтерпретаційному) значенні звернене до безпосередніх явищ художнього життя суспільства, застосовуючи набутий досвід поетики і естетичної методології.

Поетика є своєрідною азбукою знань усіх можливих засобів художньої мови, відкритих не в якийсь один час, а за довгі віки й тисячоліття (розуміння перспективи було відкриттям ренесансного живопису, з іменем Баха пов'язана ціла епоха нового розуміння музичної естетики і т. ін.). А отже, поетика акумулює в собі також різного роду теорії: теорію композиції, теорію стилів, теорію літератури, теорію драми тощо. Але ж утворилося мистецтвознавство й іншого типу, з внутрішньо притаманною йому властивістю всезагальності.

Тенденція до порівняння і зіставлення між собою всіх видів мистецтва, поділу його на роди і види (Аристотель, Горацій, Альберті, Леонардо да Вінчі, Лессінг, Бєлінський) – це вже та проблема, яка могла вирішуватися на більш загальному філософському рівні. Зведення витончених мистецтв до одного принципу фактично й стало ідеєю всезагальності сутнісних основ розуміння мистецтва, пошуками і підняттям об'єднуючого над розчленованим теоретизуванням. Філософія мистецтва і всезагальна його теорія замкнулись. Саме тому так органічно і природно стверджувала себе естетика як метатеорія мистецтва.

Характерно, що коли в естетиці напротивагу апріорис-тичним філософським захопленням виникла небезпека позитивістського (природличо-біологізаторського) редукціо-нізму й утвердження принципу «елементарної естетики», «естетики знизу» (Г. Фехнер, Г. Спенсер, Г. Аллеи, I. Тен та ін.), то навіть тоді їм протистояла саме всезагальна теорія мистецтва.

Дослідники історії європейської естетики відзначають, що якраз на рубежі переходу від XIX до XX ст. виникла і по-новому сформульована проблема «естетики і всеза-гального мистецтвознавства». В «Лекціях з історії естетики» слушно зауважується, що «ми маємо справу з настанням нового етапу в розвитку самосвідомості естетичної науки: якщо в середині XVIII ст. вона була визнана необхідним і органічним розділом філософії, якщо в середині XIX ст. позитивістський бунт проти «естетики зверху» відбив прагнення вирвати естетику зі сфери філософської умоглядності і зв'язати її з емпіричними дослідженнями в тій чи іншій конкретній галузі знання, то тепер, на початку XX ст., «...знову виникає проблема теоретичного статусу предмета і методу естетичної науки».

Навряд чи можна заперечувати те, що мистецтвознавство лише тоді зможе виконувати своє пряме призначення, якщо матиме місце високий професіоналізм у кожній галузі знань про особливості художнього як такого, до того ж починаючи від найнижчої ланки – поетики і художньо-критичного розгляду твору мистецтва і завершуючи узагальнюючими дослідженнями художнього процесу епохи. Історія і теорія мистецтва XX ст. поставлені перед необхідністю дати пояснення новим явищам і тенденціям усієї мистецької практики.

Зокрема відходженню, а багато в чому й відчуженню від класичних традицій в пошуках нових форм самовираження митця, засобів творення нової естетики світобачення. Узвичаєні теоретичні постулати виявилися неспроможними дати пояснення, та й взагалі встигати за практикою художніх експериментів щодо розпізнання істини в мистецтві. Саме в цій ситуації став досить помітним тип зв'язку мистецтвознавства зі світоглядністю філософської естетики, передусім включення в естетику тих неспецифічних дисциплін, які сприяють поглибленню знань про мистецтво в різних профілях діяльності.

У мистецтвознавстві функція естетики в найширшому контексті ділиться на частини. До першої належить, як уже відзначалося, здатність естетики бути метатеорією мистецтва, узагальненням і методологічним орієнтиром в поясненні найбільш глобальних проблем генезису і сутності мистецтва (окремий вид мистецтва, ідея чи проблема також розглядаються у більш загальному філософському контексті). Друга частина стосується саме тих питань теорії мистецтва, які характеризують його як естетичну цінність і довершеність. Власна естетична компетентність в розкритті сутності мистецтва має свій предмет, який, звичайно, не може бути обмеженим лише категорією прекрасного. Фактично в ньому – ядро розуміння, чому естетика як філософська за своєю суттю теорія не є двома частинами залежного співвідношення, як це розуміли представники теорії «естетики і всезагаль-ного мистецтвознавства» М. Дессуар, Р. Гаман, І. Фоль-кельт та ін.

Слід почати з того, що мистецтво, як і будь-яка інша сфера, може становити об'єкт естетичного аналізу. Мистецтво акумулює в собі естетичні цінності й естетичний досвід суспільства за своїми висхідними основами – воно гармонізує світ людини, одухотворює його, пробуджує творчі сили. Будь-яка з основних естетичних категорій (прекрасне, трагічне, піднесене, комічне, гармонія, потворне і низьке як антиподи естетичних цінностей) може включатися в загальну теорію мистецтвознавства.

Вплив мистецтва на естетичний духовний стан особистості, естетичний смак, на розуміння «естетичної форми», «естетичної ідеї» (І. Кант) – усі ці питання органічно включаються в естетику як метатеорію мистецтва. Художнє і естетичне взаємозумовлені в своїй онтології духовно-практичними перетвореннями і реальними цінностями життя, що також є предметом аналізу естетики як науки.

З другого ж боку, естетичне в мистецтві способом аналізу може переводитися в інший еквівалент – філософський, соціологічний, психологічний, знаково-інформативний тощо. Для естетики принципово важливо враховувати цю закономірність, оскільки в такий спосіб вона вступає в синтезуючий зв'язок з іншими методологіями і науками.

Філософський і естетичний методи аналізу мистецтва збігаються, хоч самі їх предмети мають свої особливості. І в цьому відношенні існуюче в літературі твердження про те, що естетика – це філософія мистецтва або філософія художньої творчості, може прийматися з певними застереженнями. Адже трапляється такий своєрідний зріз підходу до мистецтва, який визначає саме його філософські сенс, ідею, істину. А взагалі, філософічність властива не лише словесному мистецтву – поезії, драмі, епосу. Нею пройняті музика, пластичні види мистецтва (навіть архітектура), якщо в них втілено світоглядні уявлення, стильові відношення, традиції культурних зв'язків, єдність космічного, вселюдського і особистісного, а також відкритість до всеєдиного цілого, в якому акумулюються суспільна свідомість, гносеологія, ціннісний ідеал, еврістика. Це щодо змісту, сенсу й істини в мистецтві. Вони так чи інакше присутні об'єктивно. Без цього мистецтво втратило б себе атрибутивно.

Але є інший бік справи – філософія мистецтва як методологія. Так само як про естетичний зміст мистецтва в усіх його параметрах можна говорити, вбачаючи у філософських узагальненнях особливе методологічне значення принципів аналізу, так і власне філософія мистецтва акцентує увагу на відповідних належних їй категоріях. Правда, тут натрапляємо на певну складність, передусім щодо формального розуміння синтезу категорій філософії та естетики.

Взяти, скажімо, такі традиційно філософські діалектичні пари: об'єкт і суб'єкт; загальне, одиничне (окреме); традиція і якісна зміна в новому; необхідність і випадковість; кінечне і безкінечне; частина і ціле; раціональне та ірраціональне; понятійно-логічне й образно-інтуїтивне; гармонія, міра і ентропійність.

Кожна з цих категорій відкриває широку перспективу аналізу мистецтва, але за умови, що категорія набуватиме суто естетичного контексту, цілісного «естетичного бачення» об'єкта. Якщо ж усе зводитиметься до схеми раціоналістичної кінечності і констатації, то у такому випадку взагалі втратиться будь-який сенс пошуку естетичної специфіки мистецтва. Так, кажучи про важливість кроку аби піднестися «до сфери абсолютної науки про мистецтво», Ф.-В.-І. Шеллінг стверджує: «Насамперед я в філософії мистецтва конструюю не мистецтво як мистецтво, як щось особливе, а я конструюю всесвіт у формі мистецтва, і філософія мистецтва е наука про всесвіт в формі чи потенції мистецтва».

Естетика кінця XIX – початку XX ст. не може йти в жодне порівняння з естетикою попередніх епох – методи аналізу і вивчення всієї художньої сфери діяльності значно змінилися. Естетика у свій післякласичннй перюд, тобто той, що був завершений німецькою класичною естетичною думкою кінця XVIII – початку XIX ст., залишалась філософською, проте в неї незмінне проникали інші методи гуманітарних і конкретно-природничих дисциплін, що було властиво для того і подальшого періодів. Стара естетика зазнавала кризи, народжувались її нові ознаки позитивістського характеру. Відбувалось активне вторгнення в методи аналізу психофізіології і психології, соціологічних орієнтацій. На зближенні мистецтвознавства і соціологічної галузі філософії народжувалась нова наука – соціологія мистецтва, про що засвідчила поява цілого ряду спеціальних праць (Е. Дюркгейма, М. Гюйо, В. В. Фріче та ін.). Соціологічний підхід у традиційному розумінні соціальності мистецтва, що мав свою давнішню історію, поступово виокремився у власну методологію, її основи були закладені раніше і пов'язані з іменами І. Він-кельмана, І. Гердера, Я. Буркхарда і особливо Г. Плеханова, який розвивав марксистський соціологічний метод аналізу суспільних процесів.

У соціології мистецтва можуть братися два взаємопов'язаних між собою рівні виведення власне соціологічного змісту ідеї твору і пояснення його як явища певних соціально-історичних передумов. Г. Плеханов сформулював положення про те, що ідея художнього твору може переводитися «з мови мистецтва на мову соціології, аби знайти те, що може бути названо соціологічним еквівалентом даного літературного явища» 3. Ним відзначалася спільність і послідовність завдань як цілісної системи в філософії, яка «прокладала шлях» для естетики і соціології мистецтва.

Зокрема, акцентувалось на тому, що соціологічною оцінкою ідеї твору «мав стати аналіз його художніх вартостей», «соціологія повинна не зачиняти двері перед естетикою, а навпаки, навстіж розчиняти їх перед нею» 4. В аналізі твору потрібне «чуття художника», тим більше, якщо йдеться про «визначення соціологічного еквівалента твору мистецтва»5. При будь-якому методологічному підході до аналізу мистецтва, пов'язаному з уже названою соціологією, а також психологією, семіотикою, еврістикою чи культурологією, необхідна точність визначення відповідного «еквівалента» і його співвідношення з системотворчою естетичною цінністю мистецтва.

Список літератури

1. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.

2. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

3. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

4. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

5. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

6. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.

7. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.

8. Лотман Ю. М. Культура и взрыв. М., 1992. С. 236.

9. Базари Джорджа. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих: В 3 т. М., 1963. Т. 2. С. 15.

10. Грасиан Бальтасар. Карманный оракул. Критикой. М., 1984. С. 9.

11. Эккерман П.-И. Разговоры с Гете в последние годы его жизни. М.; Л., 1934. С. 220.

12. Еліот Томас Стернз. Музика поезії // Поезія-91. К., 1991, С. 133

13. Гегель Г.-В.-Ф. Наука логики: В 3 т. М., 1971. Т. 2. С. 79.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Володимира Сосюри
Реферати - Життя і творчість Олександра Олеся
Реферати - Життя та творчість Євгена Маланюка
Реферати - Основ’яни про творчість Т.Шевченка
Реферати - Життя та творчість Пантелеймона Куліша
Реферати - Павло Тичина. Біографічні відомості
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 50
    Гостей: 49
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта