Аналіз, оцінка, мінімізація та управління банківськими ризиками
У нашій країні з метою створення сприятливих умов для ефективної роботи банків, забезпечення подальшого розвитку, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників банків, підвищення рівня конкуренції серед них банківський нагляд і регулювання діяльності банків відповідно до чинного законодавства здійснює центральний банк держави.

Завдання і функції банківського нагляду визначаються завданнями і функціями Національного банку України стосовно проведення єдиної державної політики у галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому.

Служба банківського нагляду Національного банку України створена у травні 1992 року. За минулий період банківським наглядом розроблений ряд документів, які склали методологічну базу регулювання діяльності банків.

Щоквартально банківський нагляд підводить підсумки діяльності комерційних банків України, які затверджуються постановами Правління Національного банку України.

Банківським наглядом Національного банку України проводяться інспекції установ банків, за підсумками яких приймаються відповідні рішення щодо застосування до них адекватних заходів впливу. Впроваджено проведення рейтингу комерційних банків за загальноприйнятою у світі системою CAMEL.

За звітними даними банків невпинно проводиться щоденний та щомісячний контроль за дотриманням ними показників економічних нормативів. Одночасно вдосконалюється сама система економічних нормативів, враховуючи матеріали Базельського Комітету з питань нагляду і регулювання діяльності банків та світову практику наглядової діяльності i контролю за додержанням цих нормативів.

З 1996 року започаткована система особливого нагляду за проблемними банками, створено окремий підрозділ в структурі Національного банку України для здійснення такого нагляду, визначені ознаки проблемних банків та методи їх раннього виявлення, впроваджується адекватний порядок роботи з проблемними банками.

Враховуючи необхідність вдосконалення та подальшого розвитку системи нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, підвищення рівня повноважень банківського нагляду, зокрема, в частині застосування санкцій, з метою проведення скоординованої, зваженої і послідовної політики банківського нагляду, прогнозування і своєчасного реагуванню на зміни, які відбуваються у банках України, Правління Національного банку України систематично вживає заходи стосовно поліпшення роботи банківського нагляду.

Найважливішою складовою частиною наглядового процесу є наявність у банківського нагляду повноважень щодо розробки і застосування пруденційних правил та вимог по контролю за ризиками, включаючи вимоги щодо:

достатності капіталу банку;
створення резервів для відшкодування можливих втрат за позиками;
концентрації активів;
ліквідності;
управління ризиками і систем внутрішнього контролю.
Зазначені пруденційні правила і вимоги мають якісний або кількісний характер. Їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому піддають себе банки під час проведення операцій.

Ці правила і вимоги зовсім не підміняють собою рішення керівництва банків, а, навпаки, забезпечують проведення банківських операцій відповідним чином. Динамічний розвиток банківської справи вимагає, щоб банківський нагляд регулярно переглядав свої пруденційні правила і вимоги, здійснював оцінку, до якої міри вони зберігають свою актуальність та розробляв нові положення.

Управління банківськими ризиками. В сучасних умовах розвитку ринкових відносин банківський нагляд має бути превентивним, інтегрованим, постійним і базуватися на визначенні ризиків в діяльності банків. Крім того, він зосереджуватиметься на врахуванні майбутніх фінансових результатів банків, замість того, щоб опиратися лише на "історичну" (минулу) фінансову інформацію для здійснення оцінки надійності і стабільності банків.

Іншими словами, банківський нагляд має опиратися на наглядову модель, що включає такі ключові принципи:

повна інтеграція процесів виїзного нагляду, безвиїзного контролю і системного аналізу з одночасним удосконаленням методів контролю;
раціоналізація методів і форм збирання інформації, оцінки фінансових результатів та якості керівництва в банках;
створення оптимальних умов для здійснення аналізу діяльності банків, який базується на визначенні співвідношення між ризиком і доходністю ринків капіталу, валютних позицій та операцій, а також позицій і операцій з похідними фінансовими інструментами;
впровадження автоматизованої інформаційної бази даних банківського нагляду і системи раннього реагування на банківські проблеми і ризики;
реалізація всебічної програми підготовки кадрів для посилення їх здатності запроваджувати нові політику і підходи;
чітке дотримання наглядової поетапної політики стосовно банківського ризику.
А саме:

а) виявлення ризику,
б) визначення його розміру,
в) контроль за ризиком,
г) проведення заходів щодо його зменшення.
З метою переходу на зазначену наглядову модель органи банківського нагляду багатьох країн світу проводять роботу щодо модернізації всіх аспектів здійснення банківського нагляду за основними принципами Базельського Комітету з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Це включає критичну оцінку і поліпшення наступних ключових моментів:

Організаційна структура і політика банківського нагляду.
Наявність адекватної законодавчої основи проведення банківського нагляду.
Вдосконалення процедур виїзного інспектування.
Безвиїзний нагляд і аналітичні системи.
Інтеграція вихідних даних всіх напрямів банківського нагляду для вжиття до банків виправних заходів.
Використання автоматизованої бази даних і пов'язаних з нею інструментів.
Постійна система підготовки кадрів банківського нагляду для оволодіння ними нових технологій.
Банківський нагляд постійно здійснює контроль за банками стосовно того, щоб їх керівництво у процесі управління банківськими ризиками враховували такі принципи:

банки, оскільки використовують при здійсненні банківських операцій не тільки власні, а й залучені кошти, мають намагатися уникати ризиків навіть інтенсивніше, ніж інші суб`єкти господарювання;
ризики банків безпосередньо пов`язані з ризиком їхніх клієнтів;
рівень банківських ризиків постійно змінюється під впливом динамічного розвитку економічного оточення;
усі види банківських ризиків взаємопов`язані.
Банківськими ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Їх величина оцінюється і розраховується за допомогою статистичних і математичних методів, теорії ймовірностей, експертних оцінок та практичного досвіду.

Мета процесу управління ризиками полягає в обмеженні чи мінімізації їх рівня.

Процес управління банківськими ризиками складається з трьох основних етапів:

1-й: усвідомлення наявності ризиків, визначення причин їх виникнення та ризикових сфер;
2-й: обчислення величини ризиків за допомогою кількісних методів;
3-й: мінімізація ризиків шляхом використання відповідних методів.
Сфера управління банківськими ризиками ні в якому разі не може бути автономною. Рішення стосовно допустимих рівнів банківських ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з іншими напрямками діяльності менеджменту, зокрема - з управлінням прибутковості банку. Між рівнем ризиків і рівнем прибутків існує пряма залежність. Вищий рівень ризиків надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає і можливості різких втрат.

Мінімізація рівня ризиків дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже балансування між прибутковістю та рівнем ризиків, пошук оптимального їх співвідношення розглядається як одна з важливих і складних задач, що постають перед банком.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми "рівень ризиків-рівень прибутку", можна вирізнити дві основні моделі управління банківськими ризиками.

Перша модель максимізує прибуток при обмеженні рівня ризиків встановленням максимально допустимого його значення. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами і зобов'язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.

Цільовою функцією другої моделі є мінімізація ризику, а обмеженням - вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий. Така модель використовується, якщо основною метою є стабілізація результатів, Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов`язаннями та стратегії хеджування ризиків

Існуюче у світовому досвіді економічне регулювання банківських ризиків має в основному посередній характер впливу і не допускає встановлення прямих заборон або лімітів для банків.

Вирізняються три основні групи економічних методів регулювання:

нормативні, коли розміри обмежень або пільг, які вводяться, пов`язані з кількісними характеристиками операцій, що регулюються;
корегуючі, яким притаманні гнучкість і оперативність, можливість стимулюючого впливання;
податкові.
Національному банку України найбільш притаманне використовування нормативних та корегуючих методів, в той час як податкові - типові для фінансових органів.

Використовуються різні методи при застосуванні тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі існують різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності комерційних банків. Заслуговують на увагу розробки з цього питання Б.Рудольфа, які покладені в основу наступної схеми.

Види регулювання банківської діяльності




Державне
регулювання
банківської
системи





Протекційні
заходи



Превентивні
заходи










Спеціальні

Договірні

функціональні
норми

інституційні
норми











Селективні


Загальні





Превентивні заходи впливають на недопущення можливих негативних наслідків тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад, системної кризи, неплатежів тощо).

До превентивних заходів можливо віднести:

вимоги до розміру та структури капіталу банку;
вимоги до ліквідності банку;
диверсифікацію банківських ризиків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації);
обмеження операцій, що виконуються.
Для зниження банківських ризиків встановлюються обмеження на деякі види діяльності комерційних банків або на окремі види активних операцій. Так, доволі часто обмежується право банків на безпосереднє володіння нерухомістю у зв`язку з високим ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У ряді країн банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість котрих зазнає впливу великих коливань. Також існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації.

Протекційні засоби виступають способами захисту від вже існуючої загрозливої ситуації для банку, яка може спричинити його неплатоспроможність або банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових труднощів.

До цього виду регулювання можливо віднести наступні заходи:

створення та функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
формування банками резервів для відшкодування можливих втрат за позиками та іншими активами;
рефінансування комерційних банків центральним банком держави;
цільова допомога інших державних органів тощо.
Протекційні заходи передбачають використання різних видів резервів, фондів або інших засобів, які носять цільовий характер. В залежності від окремого банку і конкретної ситуації можуть використовуватись договірні дії, зокрема, підтримка державними органами окремих банків у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі їх акцій тощо.

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження норм, що обов`язкові до виконання. В свою чергу норми поділяються на функціональні та інституційні і призначені для регулювання банківських ризиків.

Функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть носити загальний або селективний характер. Так, за допомогою селективних норм визначаються коефіцієнти ризику по окремим операціям банку, а загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі.

Інституційні норми відображають у відносних величинах організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

Вищеназвані способи регулювання банківської діяльності тісно пов`язані між собою та доповнюють один одного. Так, протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників економіки. Превентивні заходи забезпечують ефективність перших.

Управління кредитним ризиком. Найважливішим елементом пруденційного (зваженого) банківського нагляду є оцінка політики, практики і процедур банку, пов'язаних з наданням кредитів і розміщенням інвестицій, а також повсякденного управління портфелями кредитів і інвестицій.

Банківський нагляд має бути впевнений в тому, що процеси кредитування і інвестування в конкретних банках є об'єктивним по характеру і заснований на зважених, розумних принципах. Наявність обачної, відображеної в письмовій формі політики кредитування, схвалення кредитів і адміністративної процедури, відповідна кредитна документація - все це необхідне для управління кредитними операціями банку.

Кредитування і інвестування повинні засновуватися на обачних стандартах гарантій розміщення кредиту, які схвалюються правлінням банку і доводяться до відома всіх співробітників, що займаються кредитуванням, а також до всього персоналу банку. Також важливо для банківського нагляду пересвідчитися в тому, що рішення банку про надання кредитів приймається за умови відсутності конфлікту інтересів і неприйнятного тиску з будь-якої сторони.

У банків також має бути добре відпрацьована процедура моніторингу за поточними кредитними відносинами, включаючи моніторинг фінансового положення позичальників. Ключовим елементом будь-якої інформаційної управлінської системи банку повинна бути база даних, що містить необхідну інформацію про стан кредитного портфеля банку.

Наступне питання, яке потребує щільної уваги, пов`язане з регулюванням банківських ризиків при кредитуванні банками своїх інсайдерів, тобто споріднених щодо банку осіб (фізичних або юридичних), які мають ту чи іншу можливість впливати на діяльність банку. Існуючий норматив визначає максимальний розмір кредитів та інших зобов`язань, наданих одному інсайдеру.

Як свідчить практика, значну частину проблемних кредитів, наданих банками, займають саме позики інсайдерам. Тому цілком логічно обмежити можливість надання цієї категорії кредитів. Але такий підхід має дві основні проблеми:

1. Можливість точного визначення належності позичальника до категорії "інсайдера" як самим банком, так і банківським наглядом. Інструкція "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" вимагає врахування не лише прямих взаємовідносин між банком і інсайдерами, а також опосередкованих (що цілком виправдано), але відсутність доступної інформаційної бази та можливість юридичних змін у процесі функціонування наданого кредиту роблять цю роботу невиправданою та марною витратою часу і коштів.

2. Доцільність глобального обмеження кредитування інсайдерів. Ризик, як правило, виникає у випадках, коли стосунки відбуваються на пільгових по відношенню до інших клієнтів умовах. А якщо банк вивчив фінансовий стан свого акціонера, визначив його задовільним, отримав під забезпечення достатню кількість високоліквідних матеріальних цінностей та надав позику під звичайний для даної категорії кредитів відсоток? Певна річ, в такому випадку, ризик банку не вище, ніж при кредитуванні звичайного клієнта.

Отже, якщо банк виконує по відношенню до такого позичальника усі пруденціальні норми, як внутрішні, так і вимоги банківського нагляду, то "зацікавлений" клієнт або інсайдер може розглядатися як звичайний, і тому особливі вимоги щодо обсягу кредитування можуть і не встановлюватися.

Якщо спробувати об`єднати зазначені проблеми, то їх впровадження, на перший погляд, призведе до ще більшого ускладнення розрахунку цього нормативу, але якщо банку надати можливість аргументованого права визначення належності того чи іншого клієнта до групи інсайдерів при кредитуванні - це буде сприяти підвищенню якості аналітичної роботи як самих банків, так і банківського нагляду.

Валютний ризик при кредитуванні. При наданні кредитів в іноземній валюті крім кредитного ризику, який завжди присутній при кредитуванні незалежно від того, в якій валюті надається кредит, має місце також і валютний ризик.

Валютний ризик - можливість втрат, пов`язаних із зміною курсів іноземних валют. При цьому, ризик кредитної угоди визначається зміною валютного курсу на майбутній потік платежів в погашення заборгованості за кредитом.

Уповноважені банки при здійсненні кредитування в іноземній валюті покладають, як правило, валютний ризик на позичальника. Наприклад, за кредитною лінією ЄБРР для розвитку малих і середніх підприємств валютний ризик несуть безпосередні утримувачі кредитів. У зв`язку із погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку, яка призвела до підвищення курсу долару США, ряд підприємств-позичальників відчули на собі його негативний вплив. Враховуючи, що вартість кредиту у гривневому еквіваленті значно збільшилася, відповідно і потреба у гривні для купівлі іноземної валюти для погашення заборгованості за кредитом (у порівнянні з графіком повернення кредиту) також зросла.

Уповноважені банки самостійно оцінюють та приймають рішення щодо зниження валютного ризику при кредитуванні. При цьому, якість оцінки валютного ризику залежить від компетенції та професіоналізму працівників банку.

З метою досягнення мінімізації валютного ризику, пов`язаного з коливанням курсів валют, уповноважені банки мають застосовувати різні методи страхування (управління) валютних ризиків.

Суть основних методів управління зводиться до того, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як виникне несприятлива зміна курсу, або компенсувати втрати від такої зміни за рахунок угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Комерційні банки можуть здійснювати це через форвардні угоди, операції типу "своп", опціонні угоди, фінансові ф`ючерси, структурну балансировку (активів та пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, яка дозволить перекрити втрати від зміни валютного курсу прибутком) тощо.

Враховуючи загострення ситуації на грошово-кредитному ринку та з метою підтримки ліквідності банків, зменшення валютних ризиків, що виникають при кредитуванні, Національний банк України прийняв ряд упереджуючих заходів.

Серед них: обмеження кредитування в іноземній валюті уповноваженими банками суб`єктів господарювання придбанням тільки товарів критичного імпорту (які ввійшли до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07. 98 № 1145), зменшення загальної суми кредитів в іноземній валюті розміром, що не перевищує 20% кредитного портфелю банку. Крім того, рекомендовано комерційним банкам утримуватися від активних операцій, особливо по приросту кредитних вкладень та надання міжбанківських кредитів.

Ризик у зовнішньоекономічній діяльності. Коли у 1998 році значно загострилася ситуація на валютному ринку України внаслідок тяжкої кризи, яка охопила міжнародні фінансові ринки, зокрема фінансовий ринок Росії, державою були вжиті негайні заходи стосовно мінімізації ризику у зовнішньоекономічній діяльності.

З метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації на фінансовому ринку України, зменшення безпосереднього впливу російської фінансової кризи, вжиття термінових заходів щодо соціального захисту населення Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли спільну постанову від 10.09. 98р. №1413, якою затверджені Антикризові заходи фінансової стабілізації. Виконання цих заходів сприяло збільшенню і концентрації надходжень іноземної валюти на валютний ринок України, розширенню можливостей імпортерів у придбанні іноземної валюти.

Враховуючи, що значна частина розрахунків суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України з країнами Заходу здійснюється у ВКВ, був забезпечений захист таких розрахунків від різноманітних ризиків шляхом оптимального поєднання валютно-фінансових та цінових умов зовнішньоекономічного контракту.

До валютних умов, які регулюють розрахунки між контрагентами, відносяться: встановлення валюти ціни (валюти контракту) та валюти платежу (валюти розрахунків), а у випадку їх неспівпадання і курсу, за яким валюта ціни має бути перерахована в валюту платежу, а також узгодження застережень, направлених на зменшення або усунення валютного ризику.

Взагалі ризик при зовнішньоекономічній діяльності - це можливість однієї із сторін в певній угоді (торговельній, фінансовій або кредитній) понести збитки в зв`язку зі зміною паритету, курсу або купівельної спроможності валюти контракту. Масштаби ризику, пов`язаного з падінням купівельної спроможності валюти, залежать від розриву в часі між моментом укладання контракту і моментом здійснення самого платежу. Даний вид валютного ризику має суттєве значення в основному при підписанні кредитних договорів і є одностороннім, оскільки в умовах інфляції збитки виникають лише у продавців (кредиторів).

Валютний ризик, який виникає внаслідок зміни курсів валют в даний період, може мати місце не тільки по відношенню до продавців, але і до покупців. Імпортер або боржник несе збитки, якщо зростає курс валюти контракту, оскільки для її купівлі він має заплатити більшу кількість національної валюти. Експортер або кредитор програє при падінні курсу валюти контракту, оскільки він отримає меншу суму в національній валюті.

Для запобігання вказаних ризиків банки включають до угод з іноземними контрагентами такі умови, які дозволили їм уникнути збитків в зв`язку з падінням вартості валютної виручки при вивозі товарів за кордон або підвищенні курсу валюти платежу при імпорті.

Існує декілька методів страхування валютних ризиків, зокрема, на основі взаємної домовленості між учасниками угоди, коли один з учасників виконує односторонні дії, або це пов`язано з проведенням відповідних операцій банками та страховими компаніями. На практиці за звичай застосовуються захисні застереження - умови, які входять на договірній основі до контракту або угоди.

Найбільш простим способом зберегти валютні надходження від знецінення через падіння курсу валюти - це внесення до зовнішньоекономічного контракту валютного застереження, яке передбачало б зміну суми платежу та ціни товару з урахуванням зміни курсу якоїсь стабільної валюти по відношенню до валюти платежу. Непрямою формою такого застереження є фіксація ціни товару в більш сильній валюті при платежах в більш слабких валютах.

Пряме валютне застереження має застосовуватися у випадку співпадання валюти контракту і валюти платежу. Експортери наполягають на її застосуванні у випадку, коли валюта розрахунку має тенденцію до зниження.

Застосовуються також індексні застереження - сума платежу залежить від певного індексу цін. Дане застереження може врятувати продавця (експортера) від зниження купівельної спроможності валюти, яку він отримує за контрактом, але не від змін її курсу.

Існує також застереження про перегляд ціни, яка включається до контракту у випадку, коли продавець хоче забезпечити собі захист від валютного ризику, а покупець не йде на внесення до контракту будь-якого іншого застереження. Дане застереження - одностороннє за своїм характером, оскільки перегляд ціни можливий лише у випадку зниження курсу валюти, але не його підвищення. Імпортер може погодитися з вимогами експортера або відмовити йому. Якщо між контрагентами не буде досягнуто домовленості, то експортер може анулювати угоду без будь-якої компенсації імпортеру.

В міжнародній практиці використовується також мультивалютне застереження, тобто сума платежу ставиться у залежність від зміни курсів декількох валют). Це застереження буває двох видів - на базі середньоарифметичного процента відхилення курсів вказаного переліку валют або на базі змін їх умовного середньоарифметичного курсу. Більш доцільним є перший вид застереження, оскільки він забезпечує певну пропорційність змін курсів валют. Для спрощення перерахування використовують курси декількох провідних валют світу.

На практиці також застосовуються товарообмінні угоди або зустрічні закупки. При цьому в контракті фіксується еквівалент товарів, якими обмінюються (на базі світових цін), а різниця, що іноді виникає, покривається оплатою в валюті.

При застосуванні комбінованого валютно-товарного застереження сума платежу регулюється з урахуванням змін валютних курсів і товарних цін. У випадку їх руху в одному напрямку сума буде змінена з урахуванням найбільшого проценту відхилення, а якщо в різних напрямках - розмір платежу перераховується з урахуванням маржі між відхиленнями курсів та цін.

Одним із методів страхування валютних ризиків, який застосовується великими компаніями, є регулювання валютної позиції за контрактами з тим, щоб вона була закрита. Наприклад, якщо у суб`єкту зовнішньоекономічної діяльності превалює експортна або імпортна орієнтація, то ризик можна скоротити, укладаючи контракти в різних валютах, у котрих динаміка зміни курсу має протилежні тенденції. Однак цей метод ефективний тільки за умови, що компанія має широкі зовнішньоекономічні контакти.

Що стосується форм розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, то в міжнародних розрахунках суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності України застосовують документарний акредитив, інкасо та переказ. Діяльність українських банків в сфері міжнародних розрахунків направлена на удосконалення якості обслуговування зовнішньоекономічних угод клієнтів і банків-кореспондентів, зокрема, здійснюючи розрахунки за документарними формами, банки сприяють зменшенню ризиків за зовнішньоекономічними операціями, збільшенню грошових потоків, залученню нової клієнтури, більш надійному фінансуванню та зміцненню зв`язків із закордонними банками.

Управління ринковим ризиком. Банківський нагляд повинен щоденно мати впевненість в тому, що банки з необхідною точністю оцінюють і адекватно контролюють ринкові ризики. У разі необхідності можна створити спеціальну "подушку" капіталу на покриття цінових ризиків, яким схильний банк, - особливо ризиків, пов'язаних з комерційними операціями. Ще одним важливим кроком в справі зміцнення надійності фінансових ринків є дисципліна, дотримання якої пов'язане з виконанням вимог до капіталу банків. Повинні також існувати в банках розроблені якісні і кількісні стандарти управління ринковим ризиком.

Банківському нагляду потрібно також пересвідчитися в тому, що керівництво банку встановило відповідні ліміти і забезпечує адекватний внутрішній контроль над своїми операціями у іноземній валюті.

Управління процентним ризиком. Банківський нагляд систематично стежить за тим, яким чином банки контролюють процентний ризик, що передбачає ефективний моніторинг з боку спостережної ради і керівництва банку, наявність адекватної політики і процедур з управління ризиком, системи виміру ризику. У доповнення до цього банківський нагляд має отримувати від банків достатню і своєчасну інформацію, що дозволяє оцінити рівень процентного ризику. Ця інформація повинна враховувати низку термінів платежу і валют, що є в портфелі банку, а також інші чинники.

Управління операційним ризиком. Керівна ланка банку повинна вести політику по управлінню операційним ризиком або по зниженню гостроти цього ризику (наприклад, за допомогою страхування або планування інших заходів на випадок непередбачених обставин) та розробити і втілювати в життя адекватні заходи стосовно поновлення ділової діяльності всіх систем банку.

Управління іншими ризиками. Стандарти управління іншими ризиками набувають все більшу важливість по мірі того, як зростає складність фінансових інструментів і техніка оцінки ризиків. Більш того, вплив нових технологій на банківський ринок наполегливо вимагає від багатьох з банків здійснювати повсякденний моніторинг за портфелями операцій і швидко коректувати ступінь ризику з урахуванням ринкових потреб і інтересів клієнта.

У цих умовах керівництву банку, інвесторам і, зрозуміло, банківському нагляду потрібна правдива інформація відносно ризикових позицій банку, причому вона повинна бути коректною, вичерпною і надаватися на своєчасній основі. Банківський нагляд сприяє цьому процесу, заохочуючи і зміцнюючи продуману банківську політику і вимагаючи введення банками процедур, які забезпечують наявність такої інформації.

Література

Закон України "Про банки і банківську діяльність".
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу".
Положення "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків", затверджене постановою Правління НБУ № 122 від 27.03. 98.
Інструкція "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", затверджена постановою Правління НБУ № 141 від 14.04. 98.
Порядок формування комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб, затверджений постановою Правління НБУ № 72 від 22.02. 99.
Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків // Вісник НБУ № 2-1999.
Мороза А. Н Основи банківської справи // Київ, Либра, 1994.
О. Береславська Перспективи розвитку ринку ф"ючерсних контрактів в Україні; Б. Івасів Економічний зміст та форми страхування кредитів // Вісник НБУ №5-1998.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати - Образ скупого в українській та світовій літературі
Реферати - Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках
Реферати - Володимир Малик
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - В своїй хаті своя правда і сила, і воля! (Тарас Шевченко)
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 90
    Гостей: 90
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта